Тиранозаврів насправді можна вважати об'єктом людської культури й вдалого наукового піару. Коли створювали Лондонський музей природи, його організаторам потрібна була класна, красива легенда, щоб обґрунтувати виділення дорогої землі та великої будівлі для соціального проєкту, який не приносив тоді особливих грошей.
Так і придумали міф про тиранозавра, ідеального хижака Юрського періоду.
Якщо ж говорити серйозно, то звірюка чудово дожила до кінця Крейдового періоду, загинувши внаслідок невідомих причин. До речі, в той самий період вимерло до 75% усіх тварин на Землі. Тому стверджувати, що останнє масове вимирання торкнулося винятково динозаврів та інших великих видів фауни, - щонайменше, перебільшення.
Хоча б з того погляду, що якщо ми оцінюватимемо саме видове розмаїття, то більшість стародавніх ящерів за своїми розмірами цілком порівняні з сучасними хижаками. А щоб харчуватися тільки м'ясом, для цього не потрібно бути гігантом.
Чим відрізнявся тиранозавр?
Найвідоміший і найбільший представник групи, тиранозавр рекс, був двоногим хижаком з масивним черепом, який врівноважувався довгим, важким хвостом. Потужні задні кінцівки контрастували з короткими передніми, "руки" оснащувалися кігтями. Тварина була здатна розірвати на шматки будь-яку мертву жертву - перший момент нашої уваги.
Найповніший відомий нам екземпляр досягає 12,3-12,4 метра у довжину. Щоправда, вчені стверджують, що T. rex мав 13 метрів завдовжки, 3,7-4 метри заввишки та важив 8 тонн.
Тепер трохи фізики: спробуйте спрогнозувати швидкість такого звіра. Тиранозавр - не дика свиня, здатна бігати зі швидкістю 120 км на годину.
Дослідники вказують на спринтерську швидкість у 40 км на годину, але погодьтеся, що це трошки замало для найбільш грізного хижака Юрського періоду.
Але тоді можна припустити, що й інші мисливці подібних і більших габаритів не поспішали. Тобто Юрський і Крейдовий періоди були доволі повільними - другий момент нашої уваги.
З іншого боку, T. rex оптимально пристосований для обробки здобичі: жорсткий череп спрямовував всю силу м'язів на один укус, створюючи тиск до шести тонн на квадратний метр. Найбільша сила з усіх наземних тварин за умови ідеальної роботи хвоста - інакше нашого героя просто розривало б на частини під час кожного обіду. Погодьтеся, не варіант, якщо ми описуємо “злого” хижака.
Ще один момент: еволюційна лінія тиранозаврів зайняла екологічну нішу найбільших на Землі динозаврів. Як виявилося, планета не тільки не любить порожнечі, а й великі розміри - вони не потрібні для довготривалого виживання.
Особливості тиранозаврового полювання
Ми не стверджуємо, що тиранозавр не був грізним хижаком. Він прекрасно використовував стратегію засідки, нападаючи на жертву в найбільш невідповідний для неї момент. Але спринтерський забіг найчастіше не приводив до бажаного результату: спритніші та значно менші за розмірами тварини спокійно від нього тікали, хоч і не без винятків: закони природи ніхто не скасовував.
Власне кажучи, так запанували ссавці: надто маленькі та юркі для відносно неповороткого дино.
Водночас палеонтологи починають сумніватися, що практика індивідуального полювання займала домінантне становище. Найімовірніше, тірекси полювали стадами, заганяючи здобич у вузький і незручний для швидкого бігу простір. Тоді й вступали в дію витривалість, кігті та міцні щелепи.
Тому правильніше казати, що тиранозаври харчувалися здебільшого падаллю, зокрема своїми родичами. Однак гіпотеза видового канібалізму вважається недоведеною, хоча й цілком ймовірною.
Фізіологічні особливості
Розглянемо деякі особливості фізіології тиранозаврів - у контексті їхньої здатності полювати на велику дичину.
Хребет
Думки палеонтологів із цього приводу розділилися. Одна група дослідників вважає, що хребет тиранозаврів не пристосований для активного полювання - він занадто важкий і твердий, щоб забезпечити швидкі та гнучкі рухи. Він слугував для підтримки величезної голови та хвоста. Але аж ніяк не для маневрування при перемелюванні здобичі.
Так, американський палеонтолог Джон Хорнер знайшов докази того, що укуси на кістках їхніх жертв явно недостатні для того, щоб живцем розірвати жертву.
Науковець також стверджує, що тиранозаври не могли бігати швидше за 40 км на годину. Тобто орнітоміми або галліміми спокійно виживали поблизу територій хижаків.
Утім, більшість дослідників не згодні з цією точкою зору: хребет усе ж таки давав змогу тиранозаврам згинати й розгинати своє тіло в різних напрямках. Таким чином вони маневрували, зберігаючи баланс під час атаки.
Однак реальних доказів ні першої, ні другої версії немає. Як немає і прямих вказівок на хижацькі устремління ті-рекса: висновки ми робимо, виходячи з особливостей його фізіологічної будови, але не на основі аналізу кісток його жертви. А піймати жертву можна одним способом, а з’їсти — іншим.
Щелепи
Так, зуби тиранозаврів були міцними, загнутими всередину щелепи. Вони спокійно відгризали м'ясо, але відірвати шкуру щойно вбитої тварини... скажімо так, з великими проблемами.
Крім того, щелепа була орієнтована на легке прожовування, але ніяк не пережовування їжі. Простіше заковтнути шматок, ніж його роздробити зубами. Спробуйте при цьому відокремити м'ясо від шерсті, шкіри, зв'язок, жил тощо.
Негативним чином позначався і масивний череп, якому постійно потрібно було "взаємодіяти" з хвостом, щоб не впустити власну "тушку". Мотати головою, видираючи жили, шкіру і шерсть, вони точно не могли. Протягом довгого часу та постійно.
Точніше, так: найімовірніше, при цьому зуби розліталися на всі боки. І не факт, що пообідаєш після такого сортування. Новим зубам потрібен певний час для росту, тоді як вага у 8 тонн вимагала постійного харчування.
Повномасштабне полювання велося тільки у винятково крайніх, "голодних" випадках.
Тиранозаври певною мірою нагадують сучасних крокодилів. В останніх та ж сама проблема змушує в основному полювати на рибу. Великі тварини, швидше, виняток, ніж регулярне правило.
