Якщо у нас немає теорії для перших 10^{-43} секунди після Великого вибуху, звідки ми знаємо, що це були 10^{-43} секунди? Цей перший період часу (від 0 до 10-43 секунд) називається "епохою Планка".
У той час електромагнітні, гравітаційні та дві ядерні сили були "об'єднані"... у якусь протосилу... що виглядає, щонайменше, дивно.
Ми знаємо, що для того, щоб ці сили були об'єднані, "характерна довжина" (приблизно - об'єм Всесвіту, поділений на площу його поверхні, або кубічний корінь з його об'єму) має бути не більшою (але, можливо, й меншою) за "планківську довжину" (1,6×10-32 м) та перебувати при якійсь шалено високій температурі (достеменно невідомо, якщо вимірно).
Проблема в тому, що в таких екстремальних умовах уся ідея "частинок" і "матерії", як ми її розуміємо, руйнується, і всі чотири сили поводяться однаково... тому що матеріального світу, речового космосу, де вони діють, немає.
Лише після того, як протоілазма достатньо розширилася й охолола, щоб гравітація стала самостійною силою, світ став світом, тобто чимось, що сприймається. Принаймні, для наших приладів. І ми приблизно розуміємо, що відбувалося тоді.
Але до цього часу наші сучасні теорії квантової фізики і гравітації не працюють.
Тому розмір Всесвіту в той момент, коли ми можемо почати сприймає його, пов'язаний з "характерною довжиною" 1,6×10-32 метри.
На чому всі знання астрономів і фізиків закінчуються.
Абсолютно волюнтаристськи можна, звісно, припустити, що МЕНШЕ всього часу між Великим вибухом і досягненням розміру, за якого ми розуміємо, минуло б, якби Всесвіт розширювався зі швидкістю світла.
Тоді виходить, що "характерна довжина" дорівнює приблизно діаметру сферичного об'єму, тобто мінімально можливий час дорівнює близько 2,5×10-40 секунд... у 400 разів довше, ніж величина, яку нам найчастіше називають!
Проблема в тому, що це можливо, якщо "характерна довжина" і "діаметр" є одним і тим самим показником. Однак термін "характерна довжина" означає різні фізичні та геометричні сутності (навіть не об'єкти) залежно від того, для чого вони використовуються у фізиці, математиці, астрономії або в інших науках.
У цьому ж випадку ми не знаємо, який сенс вкладається у словосполучення "харктерна довжина". І як його вимірювати - вищесказане не що інше, як припущення, на не істина останньої інстанції.
Ми дійсно знаємо точку, де "закони фізики, як ми їх уявляємо", руйнуються. Коли характерна довжина менша за планківську довжину, і нам потрібна альтернативна теорія, можливо, квантової гравітації, щоб дізнатися про час і простір, коли часу і простору не було.
Чому цей крихітний проміжок часу настільки тривалий, ніхто не знає. Але начебто його достатньо, щоб Всесвіт розширився й охолодився настільки, щоб гравітація стала самостійною силою... тобто народилася фізика матерії.
