Після того, як Плутон "понизили" у статусі "звичайної" планети, деякі дослідники продовжують наполягати на теорії, яка стверджує існування великої планети в зовнішніх межах нашої сонячної системи. Це небесне тіло отримало умовну назву "Дев'ята планета" або "Планета X".
Доказом існування такого об'єктf значною мірою вважається поведінка деяких менших тіл у поясі Койпера, розташованb[ за орбітою Нептуна, який складався з мільйонів крижаних частинок і кам'янистих утворень. До них зараховують і Плутон, а також додаткове джерело гравітації, що керує його поведінкою.
Нагадаємо, що про ці небесні тіла стало відомо буквально в останні 100 років. Внаслідок своєї малості, вони слабо фіксуються.
Однак сьогодні вже ведуться розмови про те, що є деяке джерело гравітації, яке не є ні гіпотетичною "Дев'ятою планетою", ні навіть планетою взагалі.
Спостережувані аномалії в поведінці, згідно з концепцією, запропонованою астрономами Американського університету в Бейруті, пояснюються гравітаційним впливом деяких транснептунських об'єктів, які є залишками первинної допланетарної речовини, оформленої на зорі Сонячної системи. Ці "шматки", круглі за своєю формою, обертаються навколо Сонця. Але є кілька десятків об'єктів, орбіти яких нагадують еліпс. Крім того, всі вони мають однакову просторову орієнтацію щодо Сонця.
З огляду на сукупність відхилень від звичайної поведінки транснептунових об'єктів, астрономи дійшли висновку, що це не може бути пояснено сучасною моделлю Сонячної системи.
Хоча гравітаційна сила чотирьох планет-гігантів і впливає на малі тіла, сама по собі вона не пояснює еліптичний характер орбіт. У зовнішніх краях повинно було бути щось іще, щось із масою, яка приблизно в 10 разів перевищує масу Землі і таким чином впливає на ці об'єкти...
Звісно, гіпотеза "Дев'ятої планети" є захопливою, але якщо вона існує, то має бути давно виявлена.
"Ми хотіли подивитися, чи може бути інша, менш драматична і, можливо, більш природна причина незвичайних орбіт, які ми бачимо на прикладі транснептунових об'єктів. Ми подумали, замість того, щоб винаходити дев'яту планету, а потім турбуватися про її утворення та незвичну орбіту, чому б просто не враховувати гравітацію невеликих об'єктів, що складають диск за межами орбіти Нептуна, і подивитися, що це для нас робить?" - каже Андронік Сефілян, аспірант кафедри Кембриджської прикладної математики та теоретичної фізики, співавтор нової доповіді з докладним викладом теорії ТНО.
Заява про теоретичну перевагу гравітаційної сили від маси диска кількох невеликих об'єктів над гіпотезою масивної планети сама по собі не нова, проте нова теорія пояснює спостережувані властивості ТНО виключно гравітаційним впливом уже відомих нам планет.
"Якщо ви видалите "Дев'яту планету" з моделі Сонячної системи і натомість припустите безліч дрібних об'єктів, розкиданих на великій території, спільне тяжіння між цими об'єктами може так само легко пояснити ексцентричні орбіти, які ми бачимо на прикладі ТНО", - каже Сефілян.
Сьогодні немає прямих спостережень за досить великим масивом малих об'єктів і уламків, щоб підтвердити цю теорію. Щоправда, навколо кількох інших зірок було виявлено великі диски, що складаються з планетарного сміття.
Відомо, що деякі з таких дисків досить масивні. Проблема зі спостереженням за диском у сонячній системі полягає в тому, що ми самі перебуваємо всередині системи, і, отже, побачити одноразово всі осколки надзвичайно складно, якщо взагалі можливо, не дозволяють технологічні засоби.
Таким чином, хоча Сефілян і його колеги висунули цю теорію і заснували її на гіпотезі існування масивного диска, який за своїм гравітаційним ефектом у 10 разів перевищує аналогічний вплив Землі, реальних доказів не отримано.
Як і те, звідки береться кумулятивний ефект: кількість ТНО має обчислюватися мільйонами, і має бути певна "гравітаційна" гарантія того, що в один чудовий момент дійсно не з'явиться дев'ята планета. За умови, що наші уявлення про генезис Сонячної системи вірні.
