Високогірні регіони являють собою складне середовище проживання для людини, оскільки там низький рівень кисню, холодний клімат, сильне ультрафіолетове світло й обмежені ресурси.
Однак, історія демонструє здатність людей заселяти непридатні для життя території в різні періоди часу і в різних частинах світу. І перетворювати їх на рай для себе.
Як вони цього домоглися? Які біологічні та культурні чинники допомогли їм адаптуватися до висот?
На ці запитання спробували відповісти вчені зі США, Франції та Перу, які провели комплексне дослідження скелетів стародавніх жителів Анд - одного з найвищих регіонів на планеті.
Вони аналізували морфологію черепів, зубів і кісток, а також ізотопний склад тканин, щоб визначити походження, харчування та здоров'я "піддослідних". Науковці також порівняли отримані дані з даними щодо сучасних народів, які живуть у високогір'ї.
Згідно з результатами дослідження, стародавні жителі Анд адаптувалися до висоти не тільки завдяки біологічним змінам, а й завдяки культурним практикам. Наприклад, вони розвинули способи вирощування картоплі, кукурудзи та інших сільськогосподарських рослин, які добре переживали відсутність якісних грунтів та дефіцит кисеню.
Також аборигени використовували свійських тварин, насамперед лам, як джерел їжі, вовни та транспорту. Крім того, вони вміли створювати складні соціальні зв'язки та обмінюватися ресурсами з іншими групами.
Біологічні адаптації стародавніх мешканців Анд включали збільшення легеневої ємності, зменшення об'єму серця та підвищення рівня гемоглобіну в крові. Такі зміни допомагали їм краще переносити нестачу кисню.
Однак подібні адаптації не завжди були однаковими для всіх груп і позитивними для здоров'я. Наприклад, деякі люди страждали від хронічної гірської хвороби, яка спричиняла напади головного болю, задишку та серцеву недостатність.
Дослідження також вказує, що адаптація до високогір'я відбувалася нерівно, а сам процес освоєння гірської місцевості залежав від безлічі чинників, але аж ніяк не від нових технологічних рішень.
Поява "гірського роду" в цьому відношенні пов'язана винятково з логікою біологічної адаптації, хоча й протікала у форматі накопичення необхідних соціальних практик.
