Нещодавнє дослідження пролило світло на появу унікальної риси, яка вплинула на еволюцію “людських” приматів. Річ у тому, що переміщувати знаряддя і таким чином міняти навколишнє середовище може тільки людина. Тепер ми встановили етапи, протягом яких деякі види вже перестали бути катаргатами, але ще не стали Homo.
Поява чудової риси збігається з появою олдованської культури, раннім виготовленням палиць та кам'янців. Вважається, що олдованська культура відіграла ключову роль у формуванні експансії ранніх гомінідів за межі Східної Африки, оскільки дозволила отримати ресурси, які раніше були недоступні.
Тепер науковці проаналізували механіку транспортування олдованських кам'яних знарядь. Логістика 3-мільйонної давнини передбачала перенесення каміння, в тому числі великих відщепів, до певних місць на рівному ландшафті. Потім камені використовувалися як ядра, маніпули або навіть молотки. Ними різали, добуваючи гострокінцеві лусочки.
Під час транспортування деякі шматки каменю викидались, тоді як інші забирались для подальшого використання в іншому місці. Тобто відбувалась первинна класифікація предметів - “для дому” і “марнотратні”.
Транспортування інструментів не лише полегшувало обробку знарядь, але й мала глибокий вплив на формування археологічних записів. Навіть по осколках ми судимо про життя і діяльність наших ранніх предків.
Дослідження американських антропологів припускає, що ця унікальна поведінка виникла майже 3,3 мільйона років тому, коли гомініди почали транспортувати каміння по звичному для них ландшафту. Таким чином, олдованське кам'яне знаряддя проклало шлях до нових різноманітних ресурсів.
Розколювання горіхів та транспортування
Втім, результати дослідження показали, що найдавніші олдованські пам'ятки перетягувалися на відносно невеликі дистанції. З часом гомініни продемонстрували неабияку здатність транспортувати каміння на 13 км і, можливо, навіть 20 км від первісного джерела. Що свідчить про певний рівень планування та передбачення майбутніх потреб, тобто більш досконалу стратегію заготівлі знарядь, ніж у ранній період.
Характерно, що відщепи постійно транспортувалися туди й назад, створюючи динамічний потік матеріалів. Крім того, відстані, на які гомініни переміщували камінь, впливали на розмір і використання знарядь, - таким чином організовувалися перші системи землекористування.
Хоча точні поведінкові процеси, що стоять за формуванням щільних ділянок, поки невідомі, очевидно, що вони могли бути специфічними місцями, обраними для концентрації ресурсів. А відтак деякими територіями користувались протягом тривалого часу. Згодом щільні скупчення матеріалу перетворювали на вторинні джерела каменю, підвищуючи доступність інструментів і ресурсів по всьому ландшафту.
Щоб зрозуміти поведінкові механізми, пов'язані з транспортуванням олдованського каменю та використанням інструментів, дослідники звернулися до вивчання “робочих практик” сучасних приматів, зокрема, довгохвостих макак, капуцинів і шимпанзе.
Вивчення довгохвостих макак показало, що вони використовують невеличкі камені для обробки равликів та устриць, а також для розколювання пальмових горіхів.
Капуцини також використовували кам'яні молотки для обробки морських ресурсів і горіхів, залишаючи невипадкові просторові візерунки на місцях розколювання горіхів у масштабі цілого ландшафту.
Однак найбільш значущий висновок зроблено на основі дослідження західноафриканських шимпанзе. Виявилося, що вони вигадали техніку, схожу на поведінку ранніх гомінінів. Це відкриття ставить під сумнів попередні припущення щодо транспортування кам'яних знарядь в археологічних знахідках Олдован. Під питанням й датування виготовлення самих знарядь.
Дослідження приматів вказують на те, що шимпанзе можуть переміщувати знаряддя праці не тільки на короткі відстані. Такі переміщення призводять до структурованого розпаду знарядь, подібного до того, що ми бачимо в археологічних масивах з Олдованської стоянки.
Тобто чи зроблені вони давніми Homo - знову питання.
Подібність між матеріальними моделями, пов'язаними з розколюванням горіхів у шимпанзе та на Олдованській ущелині, лише вказує на існування не складних стратегій заготівлі каменю або недовготривалого планування. Не виключено, що ми маємо справу лише із “зручним” місцем, де активно проводяться розкопки. Що, своєю чергою, не говорить про існування прадавніх людей.
Нам необхідно шукати додаткові, альтернативні інтерпретації патернів в археологічних матеріалах урочища Олдован. Хоча... все відносно: ті ж шимпанзе включили до роду Homo. З відповідними археологічними та антропологічними наслідками для сучасної науки.
Шимпанзе та ранні Homo вчаться виживати по-різному
І все ж таки різниця між людьми та шимпанзе відчутна. Останні зосереджені на ударній технології по типу “молоток”, - занадто багато браку, щоб ефективно використовувати, а тим більше накопичувати ресурси.
Тому науковці дослідили способи використання інструментів з урахуванням таких факторів, як екологічний контекст, критерії відбору каменів та швидкість виснаження інструменту.
Як результат, дослідження виявило значні контрасти між двома підходами до використання інструментів.
Моделювання продемонструвало, що шимпанзе покладається на щільність ресурсів, послідовно переміщуючи знаряддя між “багатими” місцями. Особливо в лісовому середовищі з близько розташованими горіховими деревами.
Однак олдованські гомініни мешкали в різноманітних екологічних нішах, від лісистих чагарників до луків, де потенційно не вистачало звичних для інших “сімейств” ресурсів. Та й каменів тут було обмаль.
Крім того, були знайдені відмінності у тривалості матеріалів: “ядра” виснажуються швидше через систематичне видалення лусочок під час експлуатації, тоді як “молотки” лише зрідка ламаються.
Критерії відбору відповідного каміння також значно відрізнялися. Олдованські “ядра” були обрані на основі їх здатності утворювати міцні ріжучі предмети, тоді як шимпанзе-молотки сортувались залежно від твердості горіхів. “Молотки” іноді вважали по декілька кілограмів, тоді як олдованські ядра постійно змінювались.
Наші пращури були вимушені одночасно шукати як території для збирання-охоти, так і місця видобутку знарядь праці. Часто ці місця територіально не збігалися, що й примушували давніх Homo виробляти більш “людські” стратегії.
