На репродукціях колосальні статуї острова здаються неймовірними. Масивні голови й торси розосереджені по всьому острову; їхній вигляд справді вражає над безлісним, трав'янистим простором.
Походження статуй залишається загадкою протягом століть. Історичні спекуляції на тему Рапа Нуї задовольняли хіба що самих істориків, та й то не всіх. Однак цікавіший сам острів, ніж його кам'яні мешканці.
Частина дослідників розглядають бовванів як технологічне застереження суспільного розпаду. Географ Джаред Даймонд стверджував: корінні жителі Рапа Нуї настільки зруйнували своє природне оточення, що приблизно до 1600 року їхнє суспільство впало в смугу нескінченних воєн, людожерства і втечі населення.
Соціальна кастрофа призвела до руйнування суспільних і політичних структур, що існували з доколоніальних часів. Щоправда, частина жителів залишилася, і продовжують тут жити навіть у наші дні.
Останніми роками дослідники, які працюють на острові, піддали сумніву давно застарілу гіпотезу. Наприклад, антрополог Террі Хант і археолог Карл Ліпо, які багато років вивчали історію культури острова, висунули альтернативну теорію, згідно з якою Рапануї не піддавалися низхідній спіралі самознищення, а, навпаки, виробили стійкі практики соціальної кооперації.
Нові дані, опубліковані в журналі Археологічної науки, свідчать про те, що народ острова Пасхи процвітав і далі 1600-х років, про що свідчить будівництво кам'яних платформ, званих аху, на яких стоять культові статуї.
Будівництво та використання платформ не закінчилося до прибуття європейців у 1722 році, – стверджує Роберт ДіНаполі, докторант з антропології в Університеті Орегона, який керував дослідженням, що застосовує байєсівський аналіз радіовуглецевих датувань для реконструкції темпу монументального будівництва на Рапа Нуї.
Статистичні дослідження земляних робіт говорять, що в першій чверті 18 століття острів не виглядав спустошеним. Можливо, саме прибульці з Європи зробили свій внесок у суспільний колапс у другій половині століття.
Не всі археологи згодні з цією точкою зору. Але якщо ДіНаполі і його команда мають рацію, популярну дотепер теорію занепаду Рапа Нуї, описану Даймондом, необхідно переосмислити. Можливо, йдеться про класичний приклад геноциду, характерний для імперської політики 18–19 століть.
Рапа Нуї – один із найвіддаленіших островів у світі. Крихітна плямочка в східній частині Тихого океану, вона розташована більш ніж за 2500 кілометрів на захід від Південної Америки і приблизно за 1500 км від найближчого сусіда, острова Піткерн.
Археологи зареєстрували принаймні 360 аху, більша частина яких скупчилася вздовж берегової лінії острова. Платформи різняться за конфігурацією, хоча більшість із них зазвичай мають прямокутну форму і виготовлені з акуратно з'єднаних базальтових брил. Вважається, що аху використовувалися і як постаменти, і як місця для поховання.
ДіНаполі та його колеги перевірили дані радіовуглецевого датування раніше знайдених об'єктів. Вони застосували так званий байєсівський аналіз, який дає змогу вченим моделювати ймовірність конкретних подій для уточнення графіка будівельних робіт на кожній досліджуваній ділянці.
З чого випливає, що будівництво почалося незабаром після того, як полінезійські переселенці прибули на острів. "Вічний ремонт" тривав аж до 1722 року.
За словами ДіНаполі та його колег, занепад спровокований хворобами, масовими вбивствами, работоргівлею та іншими конфліктами.
Зі свого боку, Джо Енн Ван Тілбург, археологиня з Каліфорнійського університету в Лос-Анджелесі, скептично оцінює результати радіовуглецевого датування.
Вона стверджує, що аргумент про руйнування навколишнього середовища залишається життєздатною гіпотезою. За її словами, автори нової гіпотези створили солом'яну людину, яка не зовсім точно відображає реальну гіпотезу. Простіше кажучи, фізика – не точна наука. Точна – археологія та історія.
Катастрофа нібито сталася через вирубку лісів, про що ще писав етнолог Тур Гейєрдал. Він виходив із припущення, що між остров'янами стався громадянський конфлікт. Ліси були вирубані, а тому аху і статуї не зводилися, хоча вони були виготовлені з базальту.
Як свідчать результати досліджень, що критично аналізують «міф екоциду» на Рапа Нуї, ранні моделі екологічної катастрофи та самознищення населення значно спрощували реальні демографічні й соціальні процеси острова.
Що стосується радіовуглецевого датування, то воно фіксує час експлуатації, але не будівництва як такого.
Крім того, офіційні датування перших поселень різняться докорінно – від 300 до 900 року н.е. Тобто за 500–700 років ми спостерігаємо повний цикл, включно зі створенням на пустому місці потужної культури, писемності, агротехнічного комплексу, спорудженням найвідоміших пам'яток і міжусобними війнами, що призвели до соціальної катастрофи. Чи не забагато для віддаленого в Тихому океані острова? І це все з населенням у 10–15 тисяч осіб!
