Вважається, що швидкість світла - максимальна, і жодне фізичне тіло не здатне перевищити умовну позначку в 300 тисяч км на секунду. В іншому разі порушується причинно-наслідковий зв'язок. Тому якщо ми миттєво "телепартуємося" на Марс, то ніяк не вплинемо на минуле.
Утім, Марс розташований від Землі не так далеко, щоб ми змогли вловити якісь ефекти, навіть у разі фантастичного переміщення.
Якось Роджер Пенроуз використав сусідню галактику для проведення уявного експерименту, який отримав назву "парадокс Андромеди". Уявіть собі планету, схожу на Землю, і вона розташована десь за межами Чумацького Шляху.
Якби ви могли миттєво телепортуватися на цю планету і назад, ви б прибули туди в якесь "зараз", яке не є фіксованим, але визначається вашою відносною швидкістю.
Коли ви перебуваєте так далеко, у туманності Андромеди, така відносна швидкість стає дуже чутливою.
Насправді, просто крокуючи кімнатою в різних напрямках, можна зсунути момент "зараз" приблизно на один день у межах тієї галактики, де ви перебуваєте.
Але це не має значення для подорожі в галактику Андромеда, однак для зворотного шляху ви можете змінити свою швидкість таким чином, щоб перевизначити "зараз" на день раніше.
Таким чином, ви можете телепортуватися до сусідньої зоряної системи і повернутися за день до свого "польоту". Необхідно "лише" змінити свою відносну швидкість на дуже невелику величину. Так виникає гіпотетична подорож у минуле.
Це означає виникнення двох паралельних "світів", двох альтернативних реальностей. Тобто, переміщаючись до галактики Андромеда, ви рухаєтеся одним всесвітом, але повертаєтеся в інший всесвіт, з іншим плином часу та в інший час.
Одна й та сама матерія не може існувати в межах однієї фізичної реальності.
І тут виникає проблема. Якщо ми визнаємо, що існує тільки один універсум, то так, швидкість світла - максимальна. Принаймні, в сучасній парадигмі "матеріального".
А якщо існують паралельні світи? Ми не знаємо.
