Зміни клімату впливали на розвиток давніх культур. І навіть “перезапускали” деякі цивілізації.
Нещодавня публікація у впливовому Журналі археологічних досліджень пояснює, яким чином у другому тисячолітті до н.е. закладалися основи сучасної Європи.
Дослідники вже мали детальні описи погодних умов Східного Середземномор'я. Проте нова стаття Баррі Моллой, Школа археології Університету Дубліна, розширює межі нашого знання про Європу до греків та римлян. Тепер ми точно знаємо, як кліматичні зміни 3200 років тому скоректували хід історичного розвитку Старого континенту.
Масиви археологічних та палеокліматичних даних з Ірландії та Великої Британії, країн Північної Європи, Карпатського басейні та долин Егейського регіону дозволяють стверджувати, що 1200 рік до н.е. став поворотним моментом для багатьох протоєвропейських суспільств, а клімат відіграв важливу роль у соціальних і навіть політичних процесах того часу.
Хоча тривалі соціальні тенденції вже визнавали логіку громадських трансформацій, оформлення елітної власності та відокремлення класу храмових людей від інших, зміни клімату діяли мультиплікаційно, підриваючи традиційні основи. Суспільства переживали одну кризу за іншою: довготривала соціальна катастрофа накладалась на катастрофу кліматичну. Поселення занепадали, поля заростали лісом, а на окремих територіях навіть спостерігався природний ренесанс: люди бігли з місць, де жили тисячоліттями.
Загальний висновок дослідження невтішний: кліматичні зміни в Європі 3200 років тому погіршили умови сталого існування багатьох суспільств та прискорили момент соціального розпаду.
Однак не всі суспільства постраждалими однаково. Хоча й продемонстрували незворотню тенденцію: одні території приречені розвиватися швидше, інші - повільніше.
Втім, більшість культур не змогли подолати нескінчений потік криз. Як наслідок, політичний розпад, безперервні війни та зменшення економічних зв'язків між різними частинами Європи.
Також ми бачимо зміни у стратегіях ведення війни. Битва за “добру” й “багату” територію стала лейтмотивом подальшої європейської історії: більш сухий та прохолодний клімат, з регулярними засухами та нестабільною погодою, точно не сприяв мирному співіснуванню.
Тож недивними здаються падіння мікенських палаців у Греції, кінець Хетської імперії в Анатолії, вторгнення морських народів у східне Середземномор'я та піднесення нових культур у Північній Європі. Ось деякі з подій, що відбувалися на фоні кліматичних змін.
Сюди ж додамо троянську історію, а також переміщення народів на доволі великих просторах — від Середземномор’я до Близького Сходу.
Водночас треба відзначити, що кожен регіон мав свій власний ландшафт і традиції виробництва продуктів харчування, які впливали на логіку адаптації до нових кліматичних умов.
Наприклад, на півдні Греції, де врожаї залежали від великої кількості опадів, прийшлося відмовиться від деяких звичних культур і навіть тваринництва. А от в Скандинавії сільське господарство стало більш різноманітним. Потепління дозволило розширити економічну базу місцевих поселень і навіть експортувати деякі сільгосптовари.
Ще одна особливість — прискорення соціального часу. До 1200 року суспільства розвивались доволі кволими темпами. Прогрес (технологічний в першу чергу) міг розтягуватися на десять або більше поколінь.
Тому на початку кліматичні зміни не сприймались як катастрофа. Люди думали, що все повернеться, земля відродиться, а багаті врожаї будуть й надалі годувати великі сім’ї. Нерідко в таких поселеннях жили тільки родичі, які намагалися не допускати до себе “чужих”.
Багато хто переживав короткі періоди посухи або холоду, а потім повернувся до нормальних умов. Але поступово більш тривалі та негативні зміни примушували до міграції. Не всі громади змогли вижити на нових землях. “Чужих” ставало все більше, виникала соціальна динаміка. Згодом більш адаптовані концентрували навколо себе власність, а згодом і владу.
Суспільства перестали бути прадавніми. Соціальна стійкість набувала більше економічних ознак, ніж природних та символічних значень попередньої епохи.
