На перший погляд, Гренландія не відповідає своїй назві - Зелена Країна. Там дуже холодно, а вся територія вкрита масивним крижаним щитом, місцями завтовшки до 2,5 кілометрів.
Але під цим крижаним масивом прихований гігантський скелястий острів, який не завжди був замерзлим, з хвилястою топографією долин і річкових коридорів. Там же розташований каньйон, який за своєю глибиною не поступається своєму Великому аналогу і навіть перевершує його за площею. Уявіть собі масштаби, що охоплюють відстань від Нью-Йорка до Вашингтона, і так двічі.
Але якщо Великий каньйон доступний усім, його можна споглядати і перебувати всередині, то про гренландського побратима можна скласти враження тільки на основі даних радара, що бачить крізь товщину 3-кілометрового льоду.
Згідно з дослідженням 2019 року, каньйон виник унаслідок повторюваних сильних паводків, унаслідок яких вода потрапила в корінні породи. У принципі, про його існування було відомо раніше, проте до кінця не було зрозуміло, чому він узагалі виник і як пов'язаний із загальногренладським льодовиковим щитом.
Офіційна версія виглядає наступним чином.
Температура на Землі вже давно коливалася, особливо в епоху льодовикових періодів плейстоцену, який закінчився трохи більше 10 000 років тому. Протягом старіших коливань, крижаний щит Гренландії поступово відтавав, потім відновлювався і знову відтавав. І так протягом двох мільйонів років.
Ми, однак, зараз розуміємо, що потрібен час швидкого відтавання, щоб вода могла накопичуватися в корінній породі, а потім прориватися на поверхню під величезним тиском. І тут виникає проблема: короткий час - на скільки? І якою має бути температура повітря, щоб обрушити крижані потоки? І як швидке танення позначилося на геології прилеглих просторів, шарів і порід?
Альтернативна теорія формування каньйонів пропонує версію скребучої ерозії льодовикового відступу і просування. У принципі, той самий процес, який створив Великі озера і залишив великі сліди подряпин у сланцях Центрального парку Нью-Йорка. Але каньйон занадто старий для найостаннішого крижаного покриву Гренландії, і його житлові відгалуження припускають більш "рідке" походження.
Втім, таке трактування правильне, якщо ми використовуємо звичну для нас шкалу геологічного датування. А якщо припустити, що Гренладський каньйон - геологічне свідчення Всесвітнього Потопу? А маса води просто замерзла протягом порівняно короткого часу.
Як утворилася вічна мерзлота на півночі американського й азіатського континентів. Миттєвий потоп, миттєве замерзання і поступовий відступ льодовиків. Товщина льоду не має значення. Проблема саме в точності датування, точніше кажучи, у відсутності відповідних геофізичних методик.
Тому всі пропоновані гіпотези приречені залишатися на рівні гіпотез. Тим паче що самі геологи кажуть, що лід неоднорідний, він ніби прокладається руслами річок. Або в руслі води, що кинулася вглиб старого континенту.
Тепер цю концепцію заперечують. Палеокліматологи взагалі перебувають у контрах із геологами. Інша справа - визнати існування Всесвітнього Потопу, чого не можуть допустити ні ті, ні інші.
Так, крижаний покрив зникав повністю. Це очевидно, і з цим ніхто не сперечається. Але ось визнання геології Всесвітнього Потопу означає, що він повторювався неодноразово, періодично обрушуючись на материки.
Попутно змінюючи геологію і біосферу Землі. Тепер все питання в тому, а як перевірити цю гіпотезу? За своєю фантазією не більш прийнятна, ніж інші теорії.
Нагадаємо: згідно з прийнятими уявленнями, крижаний щит Гренландії утворився наприкінці пліоцену та початку раннього плейстоцену, близько 2,7 мільйонів років тому, в результаті злиття льодовиків і льодовикових шапок острова.
Протягом плейстоцену льодовик пережив кілька циклів збільшення своєї маси, - глобальне похолодання ще не закінчилося. Але найбільша товщина була досягнута під час останнього максимуму, близько 20 000 років тому, коли він сягав материка.
Відлига спостерігплпсь лише 400 000 років тому, коли на більшості території проросли ліси та з'явилась тундра.
Зараз крижаний щит Гренландії перебуває в стані негативного масового балансу, тобто він втрачає більше льоду, ніж накопичує. За оцінками, Гренландія втрачає близько 280 гігатонн льоду на рік, що призводить до підвищення рівня моря на 0,8 мм на рік.
Якщо такий тренд продовжиться, то льодовик може повністю зникнути протягом наступних тисячоліття.
Тепер цю концепцію заперечують. Палеокліматологи взагалі перебувають у контрах із геологами. Інша справа - визнати існування Всесвітнього Потопу, чого не можуть допустити ні ті, ні інші.
Так, крижаний покрив зникав повністю. Це очевидно, і з цим ніхто не сперечається. Але ось визнання геології Всесвітнього Потопу означає, що він повторювався неодноразово, періодично обрушуючись на материки.
Попутно змінюючи геологію і біосферу Землі. Тепер все питання в тому, а як перевірити цю гіпотезу? За своєю фантазією не більш прийнятна, ніж інші теорії.
Джерело: atlasobscura.com/
