Незважаючи на радикальні зміни, що відбулися в суспільстві за останні півстоліття, зокрема, в середній освіті, пересічний вчитель усе ще користується дедактичними матеріалами та програмними методиками 50-річної давнини.
Нераціональна освіта
Зберігається і візуальний зв'язок з учнями, коли викладач сприймається навіть не як політична, а як військова влада, хунта. На поставлене ним запитання треба встати і по стійці струнко відповісти. Не підглядати в підручник.
Виклик до дошки нагадує, скоріше, звіт сержанта перед полковником, ніж демонстрацію вивчених наканцне знань. При цьому самі "знання" обмежуються або відвертим примітивізмом, зведенням науки до абстрактних речей епохи церковно-парафіяльної школи, або до нав'язування учням ортодоксальних постулатів, які сьогодні навіть в академічних колах не обговорюються.
В результаті доводиться повністю перенавчатися в університеті, а то й безпосередньо на виробництві, в компанії, лабораторії тощо.
Така ситуація стосується і гуманітарних, і природничих наук, і міждисциплінарних досліджень. Той факт, що обсяг знань, підходів і теорій за останні 20 років збільшився ледь не вдвічі, невідомий шкільним математикам, фізикам, хімікам і навіть географам.
Знання мови взагалі обмежуються виключно правописом. Відрізнити Бернса від Гете - повний морок. Попса стає екзистенційним атрибутом світогляду. Це не стиль музики чи навіть мислення. Це такий штучний конструкт, куди поміщаються всі - від першокласників та професорів - з однією метою: зрівняти всіх у своєму невігластві та втопити в морі "чтива", що визначає "істинність" влади, знань та технологій підпорядкування.
Учитель перестає бути людиною, яка створює переконання. Він перетворюється на агента, який транслює "громадську думку". Не дивно, що "сірий" виборець з "аполітичними" поглядами, який вважає, що Земля плоска, а ми всі живемо "під ковпаком" і над нами рептилоїди за допомогою чудовиська з Лох-Несса проводять досліди, голосує абсолютно нераціональним чином.
Школа, освіта, навчення перестали бути раціоналізуючим залишком первинної соціалізації. У результаті на місце ratio приходить credo: вірити куди простіше і простіше, ніж думати.
Догми і скріпи
Нині викладання природничих наук ґрунтується на ідеалі єдності науки, хоча розмаїття основ наукового знання не може бути приховане для учнів середньої школи. Так, хімія не дооцінюється як теорія найнижчого рівня; поняття тертя і циклу в термодинаміці протиставляються абстрактним категоріям механіки, що їх підносять як достовірність вищого порядку; сучасна фізика потребує такої глибокої зміни наукового менталітету стосовно класичної епохи, що в результаті виявляється непереконливою (навіть у свідомості "квантових" фізиків).
Крім того, теоретична біологія не приймає нічого з тривікового розвитку теоретичної фізики, залишаючись - поряд з історією - найконсервативнішою та найортодоксальнішою дисципліною.
І останнє, але не менш важливе: жодна оцінка історичного розвитку науки впродовж чотирьох століть не може бути передана учням, бо жодної оцінки, крім вульгарного уявлення про безперервне нагромадження грізних досягнень, не поділяє спільнота вчених.
Щоб прикрити цю неясну культурну ситуацію, популяризація науки віддає учням дивовижні наукові поняття, блискучі відкриття, дивовижні досягнення, без будь-якого зв'язку з жорстким науковим методом. Про філософію та філософію науки взагалі не йдеться - те саме поняття "верифікація" в академічному середовищі астрономів і фізиків викликає хіба що відвертий сміх, іноді з незримим відчуттям того, що навіть виразно читати їх не навчили.
Нині високоінформативне викладання природничих наук не подає жодних доказів пропонованих теорій, а стверджувана або "єдність наук" залишається лише декларацією про наміри. Зокрема, фізика підкреслює багато наукових понять, які суперечать спостереженням та інтуїції, а то й здоровому глузду.
Гуманітарні науки взагалі зсуваються на маргіналії, - вони не вважаються ані науковими, ані академічними.
Крім того, викладання філософії переслідує окрему власну мету - маніпуляції з кантівським синтезом і подальшою системою Гегеля. Школа як інститут викладання і навчення зупинилася в Прусській монархії: тут "забули" про минулі два століття людської історії.
Ненаукова наука
Але ось у чому пардокс: уся шкільна освіта ґрунтується не тільки на постулаті "єдності", а й "цілісності наук". Тільки після школи - і дай бог в університеті - студент дізнається, що є "класична механіка", "квантова механіка", "теорія відносності", "термодинаміка", навіть "астрофізика". І найчастіше ці "фізики" ну зовсім не поєднуються одна з одною - ні методологічно, ні понятійно, ні теоретично.
Якось розмовляючи зі своїми однокашниками-геологами, торкнувся теми "полів". На мене подивилися здивовано-поблажливими очима і запевнили: професори нехай пишуть підручники, а ми наукою займемося.
Тобто "школа" як інститут знецінена повністю. Там не викладають знання, там підносять догму, яка спростовується в "полях".
По суті, ми маємо справу з двома "науками": ортодоксальною і шкільною, тією самою "попсовою", що потрібна для всіх і кожного, ну просто заради того, щоб не видатися невдахою та ідіотом; польовою і парактичною, що існує у напівпідпільному стані, - адже не всі очевидні для себе чи своєї команди речі не напишеш на папері, а тим паче - у підручники. Не сприймуть і не зрозуміють. Можуть ще й з кафедри вигнати.
Особливо вищенаведене стосується історії, астрономії та квантової механіки (ось уже сусідство!). Розрив між "полем" і "доксою" тут доходить до відвертої ворожнечі і мало не ненависті. "Докази" тієї чи іншої концепції зводяться до універсалізації одиничних фактів, а то й відвертих фантазій, заснованих на математичному моделюванні. Нерідко "фактаж" не виходить за рамки однієї лабораторії. Питання лише в тому, що набуває статусу "легітимного" й "академічного", "істинного" чи "альтернативного".
Тобто школа, - повертаємося до витоків статті, - це лише місце, що вбирає легітимне знання без з'ясування того, чи є воно "реальним", "сучасним", "тотожним" стосовно емпіричних даних та уявлень, які самі по собі необов'язково мають бути "єдиними".
Інакше кажучи, школа, як і університет, не вчать думати. Вони вчать запам'ятовувати, зубрити, видавати на гору купу макулатури. Захистити "докторську" не означає зробити відкриття або заснувати новий напрям у науці. Захистити докторську - це стати своїм, легітимізувати себе в академічному середовищі. Ми маємо справу з політичним актом, але аж ніяк не з проявом раціональної бюрократії. У цьому вся проблема.
Дискусія в науковому співтоваристві під явною забороною, хоча вона зароджувалася виключно як "суперечка", змагання між різними "альтернативами".
Сучасна наука ортодоксальна за визначенням, а тому виключає навіть теоретичну можливість появи альтернативної теорії чи концепції. Це як засумніватися в бутті бога: істина не підлягає спів-сумніву, вона аксіматична і релігійна за своєю природою.
У сучасну науку, як і в школу, потрібно тільки вірити. Інакше є ризик, що не потрапиш у грантово-академічне співтовариство, а отже, насильно викинуть із наукового середовища: академічне співтовариство, як і будь-яка тоталітарна секта, інакомислення не вітає.
