Посуха в усі часи вважалася найстрашнішим природним лихом, яке завдавало великої шкоди людським спільнотам.
Але як справлялися з нею наші предки, які жили тисячі років тому? Як вони адаптувалися до змін клімату та довкілля? І які археологічні сліди розповідають нам про соціальні катастрофи далеких часів?
На ці питання спробувала відповісти колаборація американських вчених, яка провела нове дослідження в центральній частині Великого Басейну - великого регіону в західній частині США.
Великий Басейн - це географічний регіон, де розташовані гірські хребти та пустелі, колись тут бушували озера та річки. Тут жили різні групи корінних народів; вони займалися полюванням, збиральництвом і рибальством. І пересувалися на великі відстані залежно від сезону і доступності ресурсів.
Вони також будували пастки для антилоп і кроликів або ховалися за камінням, щоб підстрелити велику дичину. Вони залишали свої сліди на скелях, де вирізали схематичні зображення.
Життя було досить простим: ночували в печерах, розводили багаття, готували їжу і намагалися вижити, не зважаючи на природні катаклізми.
Однак близько 5300 років тому ця місцевість зіткнулася з серйозним випробуванням - тривалою і сильною посухою, що без малого тривала понад тисячу років. Вона відома як Пізньо-голоценовий сухий період і була найсуворішою за останні 6000 років.
За своєю інтенсивністю і тривалістю вона навіть перевершила Середньовічну кліматичну аномалію, коли також було неймовірно спекотно і сухо.
Вчені з'ясували, що посуха не проявлялася однорідно по всьому регіону. У деяких місцях пустеля наступала швидкими темпами, в інших ще зберігалися колишні осередки рослинності та дрібних тварин. Усе залежало від примх Ель-Ніньйо - особливого стану океану й атмосфери, який регулярно змінює погоду нашої планети.
Дослідники використовували різні методи, щоб дізнатися про клімат минулого. Був вивчений пилок рослин, що осів на дні озер і боліт. Кільця дерев, глина та пісок розповіли про кількість опадів і температурний режим тих років. А динаміка льодовикового покриву чітко позначила географію і часові рамки кліматичного зсуву.
Науковці з'ясували, що у своєму розвитку посуха пройшла 3 еволюційні стадії.
Спочатку був довгий сухий період - приблизно 900 років. Потім - короткий вологий час, до 200 років. І під самий кінець вдарила найбільш спекотна і суха фаза - також близько на 200 років.
Загалом "Велика Суша" тривала понад 1300 років. Природно, більшість озер і річок висохли, а рослинність стала більш рідкісною і сухою. Тварини страждали від нестачі води й корму. Екологічна катастрофа.
Як же реагували люди на ці зміни?
Археологічні знахідки говорять нам про різні реакції місцевих спільнот. По суті, тоді вони й формувалися, залежно від обраної стратегії виживання.
На деяких локаціях люди продовжували жити, як раніше, бо там ще залишалося достатньо ресурсів, вистачало вологості та зелені.
Інші племена мігрували на більш життєві локації, змінюючи звичний спосіб життя. Але приблизно третина спільнот не покидала традиційних для них ореолів, знаходячи способи пристосуватися до посухи та виживаючи в надважких умовах.
Ви запитаєте: як?
Вони використовували гірські джерела, які не замерзали і не висихали навіть у шалену спеку. Такі джерела живилися від танення льодовиків, що зростали через зниження температури в горах. Таке явище називається неогляціацією і означає відродження льодовиків у період середнього голоцену.
Дослідники довели, що неогляціація почалася близько 4500 років тому і тривала аж до початку XX століття. У горах завжди було прохолодніше і вологіше, ніж у низинах.
Тому мігранти осідали в горах, де знаходили воду, рослини та тварин. Допомагав і печерний спосіб життя.
От що змінилося - так це практики полювання та збирання. Барани, олені, сушене м'ясо, приправи, капкани, пастки, а також лісові ягоди та гриби — вся ця прадавня економіка потребувала більшої комунікації та соціальної солідарності. Зрозуміло, великі тварини часто не бажали ставати дичиною.
Найбільш заселеним районом стала Альта-Токіма - група печер й укриттів на висоті понад 3000 метрів над рівнем моря. На території сучасної Невади приховано безліч слідів людської діяльності - від кам'яних знарядь до кераміки та наскельних малюнків.
Радіовуглецевий аналіз показує, що люди активно пересувалися від низин до гір, від прерій до печер. Раніше покинута локація не відновлювалася, а плато вважалося найоптимальнішим варіантом для виживання. Гори рятували від спеки та посухи.
Вижити в Гейткліфф-Шелтер
Вчені також вивчили інші гірські пам'ятки, зокрема, Гейткліфф-Шелтер - велику печеру, населену з найдавніших часів. Тут знаходяться цілі шари кам'яних предметів і кераміки, які відображають різні стилі життя і культури.
Цікаво, що печеру заселили ще до посухи, тут прожили десятки поколінь. Але оселю все одно покинули, - ймовірно, у третій, найбільш посушливий період, коли розпочалися міжродові війни за контроль над ресурсами.
Печера Gatecliff-Shelter. Взято з Вікіпедії
Одним словом, Велика Посуха стимулювала адаптацію і переміщення великих груп у більш сприятливі умови. У своїй більшості люди не мирилися з примхами погоди: вони активно приймали рішення і діяли відповідно до інтересів однієї спільноти. Зазвичай один рід мешкав в одній печері.
Конфлікти виникали тоді й тільки тоді, коли печера і прилегла до неї територія вже не могла запропонувати нічого, крім нічлігу. Ресурси поступово виснажувалися, пустеля розросталась, тварини йшли або гинули. Тоді як народжуваність зростала безперервно, попри гранично складні кліматичні умови.
