Один відомий вчений (дехто каже, що це був Бертран Рассел) одного разу прочитав публічну лекцію з астрономії.
Він розповів, як Земля обертається навколо Сонця і як Сонце, зі свого боку, обертається навколо центру величезного скупчення зірок, званого галактикою.
Наприкінці лекції маленька бабуся встала і сказала: "Те, що ви нам розповіли, - нісенітниця. Насправді світ - це плоска плита, яка тримається на спині гігантської черепахи".
Найвеличніший логік 20 століття посміхнувся і відреагував: "А на чому стоїть черепаха?".
"Ви дуже розумні, юначе, дуже розумні, - відреагувала старенька. - Але це ж черепахи!".
Більшості людей картина нашого Всесвіту як нескінченної вежі з черепах здасться смішною, але чому ми думаємо, що знаємо більше? Що ми знаємо про Всесвіт і звідки ми це знаємо? Звідки взявся Всесвіт і куди він рухається? Чи був у Всесвіту початок, і якщо так, то що було до цього? Яка природа часу? Чи закінчиться він коли-небудь? Чи можемо ми повернутися в минуле?
Недавні відкриття в галузі фізики, що стали можливими частково завдяки новим фантастичним технологіям, дають змогу знайти відповіді на деякі зі старих, але вічних запитань. Коли-небудь ці відповіді можуть здатися нам такими ж очевидними, як обертання Землі навколо Сонця - або, можливо, такими ж безглуздими, як вежа з черепах. Тільки час (яким би він не був) доведе нам це.
Ще 340 року до нашої ери грецький філософ Арістотель у своїй книзі "Про небеса" зміг висунути два вагомі аргументи на користь того, що Земля - це кругла сфера, а не плоска плита.
- По-перше, затемнення Місяця відбуваються через те, що Земля опиняється між Сонцем і Місяцем. Тінь Землі на Місяці завжди кругла, що вірно тільки за однієї умови - Земля має сферичну форму.
Якби Земля була плоским диском, то тінь виглядала б як витягнутий еліпс. Якщо тільки затемнення не відбувається завжди в той час, коли сонце знаходиться прямо під центром диска.
- По-друге, греки знали, що Полярна зірка розташована нижче на небі, якщо дивитися на неї з півдня, ніж у більш північних районах. Оскільки вона розташована над Північним полюсом, то здається такою, що "висить" прямо над спостерігачем. Але для того, хто дивиться з екватора, вона опускається до горизонту.
На підставі різниці у видимому положенні Полярної зірки в Єгипті та Греції Аристотель навіть навів оцінку, згідно з якою діаметр Землі становить 400 000 стадій. Точно невідомо, яка величина 1 стадії. Можливо, йдеться про 160-170 метрів. Якщо це так, то оцінка Аристотеля приблизно вдвічі більша за прийняту нині величину.
У греків був навіть третій аргумент на користь того, що Земля має бути круглою, - адже інакше чому людина спершу бачить вітрила корабля, що з'являється на обрії, і тільки потім виникає корпус?
Водночас Аристотель вважав, що Земля нерухома, а сонце, місяць, планети і зірки рухаються по кругових орбітах навколо нашої планети.
Аргументів на користь такої концепції не було. Філософ "містично" відчував, що Земля є центром Всесвіту, а круговий рух - найдосконаліший.
Та ж сама ідея була розвинена Птолемеєм у другому столітті нашої ери і перетворилася на повноцінну космологічну модель. У його всесвіті Земля стояла в центрі, оточена вісьмома сферами, на яких перебували Місяць, Сонце, зірки і п'ять відомих на той час планет - Меркурій, Венера, Марс, Юпітер і Сатурн.
Самі планети рухалися по менших колах, прикріплених до відповідних сфер. Інакше не можна було визначити досить складні спостережувані шляхи в небі.
На самій зовнішній сфері знаходилися нерухомі зірки, що вічно перебувають в одному і тому ж положенні відносно одна одної, але обертаються по небу разом. Що знаходиться за межами останньої сфери, так і не було зрозуміло, але це безумовно не було частиною спостережуваного в той час Всесвіту.
Модель Птолемея являла собою досить точну систему для передбачення положення всіх відомих небесних тіл. Але для того, щоб правильно передбачити майбутні положення, Птолемей мав припустити, що Місяць прямує шляхом, який інколи наближає його до Землі, а в інший час віддаляє. Тобто іноді Місяць здається вдвічі більшим, ніж в "інший" час.
Птолемей визнавав недолік своєї теорії, але, тим не менш, його модель була загальноприйнятою, хоча й не універсальною. Вона була освячена християнською церквою як картина Всесвіту, що відповідає Писанню. А все тому, що залишала багато місця за межами сфери нерухомих зірок. Рай і пекло в будь-якому разі сприймалися як геометричні категорії.
Однак 1514 року було запропоновано простішу модель. На самому початку польський священик Микола Коперник поширював свою модель анонімно. Його ідея полягала в тому, що Сонце нерухоме в центрі неба, а Земля і планети рухаються по кругових орбітах навколо зірки.
Минуло майже століття, перш ніж цю ідею сприйняли всерйоз. Потім два астрономи - німець Йоганн Кеплер та італієць Галілео Галілей - публічно підтримали польського вченого, незважаючи на те, що передбачені нею орбіти не цілком збігалися з реальними спостереженнями.
Смертельного удару по аристотелівсько-птолемеївській концепції було завдано 1609 року. Тоді Галілей спостерігав за нічним небом за допомогою щойно винайденого ним телескопа.
Італієць виявив, що Юпітер супроводжується кількома невеликими супутниками, які обертаються навколо нього. Це означало, що далеко не всі небесні тіла обертаються навколо Землі, як думали Аристотель і Птолемей.
Звичайно, все ще можна було вважати, що Земля нерухома і перебуває в центрі Всесвіту, а супутники Юпітера рухаються за надзвичайно складними траєкторіями навколо Землі, створюючи враження, що вони обертаються навколо Юпітера.
Однак теорія Коперника виявилася набагато простішою. Для розрахунків. Чим і скористався Йоганн Кеплер, припустивши, що планети рухаються не по колу, а по еліпсу. Передбачення остаточно збіглися зі спостереженнями.
Так народилася планетологія. До астрономії науку відділяло ще поняття "гравітація". Але з цим благополучно впорався Ньютон у тому ж 17 столітті. Внаслідок чого з'явилися сучасна фізика й астрономія.
А все тому, що вчені шукали для себе простіший спосіб розрахунків.
