Поняття секуляризму насправді не суперечить базовим християнським догмам. Такий висновок простежується і на фундаментальному ідеологічному рівні, і на рівні офіційної "академічної догматики".
Те, що ми називаємо "інтелектуальною ситуацією", тобто сукупністю підходів, дискурсів, оцінок і бажаних оцінок, насправді являє собою редуковане європейським раціоналізмом зведення єдиних догматичних правил, що жорстко регулюють будь-який прояв "наукового" і "релігійного".
Принцип "Кесарю кесареве, а Богу богове" працює не завжди. За останні два століття, незважаючи на великі потуги, не відбулося чіткого поділу між наукою і релігією, між науковим і містичним світоглядом. Справа не тільки в нездатності нашого мислення відмовитися від принципу віри, а в тому, що ми науку заганяємо в стійло релігії.
І якщо право регламентувати наші стосунки з богом ми віддаємо церкві, то інше право визначати, що є "наукою", віддаємо академікам і всякого роду офіційним структурам. То богу не все одно, як називатиметься його обслуговуючий персонал - церква чи академія наук?
Звісно, все одно, особливо якщо відносини між умовними "істиною" і "схизмою" залишаються незмінними. Змінюються тільки управлінці, точніше кажучи, назва контори, що легітимізує "істину". Проблема полягає в тому, що раціоналізм, так само як і загалом секуляризм, не створює нової реальності. Це лише спосіб інструментального відчуття світу, методологія його пізнання.
Реальність виникає з "наукової картини світу", коли до зібраних у певній послідовності "фактів" прив'язуються "інтерпретації". Нехай фізики не ображаються, але якби Фаренгейту чи Лапласу представнили дані квантових вимірів, то в кращому разі вони б їх проігнорували. Або просто не помітили. Відхід від релігійного означав відмову від містичного пояснення, але чим його замінити за відсутності можливості інструментально довести сам факт вимірювання?
Так і зараз: ми відносимо до царини сакрального, аксіоматики, не тільки те, що "щось" вважаємо сакральним, а й "нез'ясовне".
Раціоналізувати - означає вписати в систему, надати у вигляді таблиці або графіка. А що робити, якщо не виходить? Якщо первинні та перевірочні досліди протилежні очікуваним результатам або усталеній точці зору? З іншого боку, ми не здатні відокремити науку від академічного середовища.
Навіть за умови розуміння "офіційної позиції" всіляких академій наук. По-перше, куди подіти інститут вищої школи, що стоїть на першому щаблі в системі виробництва нового знання? По-друге, а яким чином справді відбуватиметься легітимізація нового знання та відкидання справді фантастичних теорій?
Хоча і в цьому випадку доведеться домовлятися, що означає продукування нової, позаприродної (трансцендентної) реальності. Тобто такої реальності, яка зручна "корпоративному" богові.
І домовлятися, зокрема, про методологію вимірювання, документації та систематизації зібраних фактів, а також верифікації нового знання. З проведенням комплексного аудиту в усіх галузях знання, починаючи з археології та антропології і закінчуючи фізикою і хімією. Зараз "віра" - це не тільки прийняття догматики, це ще й технологія виробництва догматики.
Хоч би якими смішними не були археологи, їх все одно переплюнуть антропологи, які взагалі мають у своєму розпорядженні нижчий за припустимий обсяг фактів. Раціоналізація є створення теорій, узагальнень. А що узагальнювати, якщо самі факти не пов'язані між собою? Або їхнє трактування, інтерпретація заздалегідь обговорюється як "науково допустиме"?
Втім, про яку раціоналізацію може йти мова, якщо, приміром, загальний обсяг каменю, необхадного для зведення піраміди Хуфу, може бути видобутий протягом 80-ти років. Якщо цим займається сучасне палприємство. Не рахуючи логістичних витрат, обробки, підгонки, проектування і, власне, будівельних робіт.
Нам пропонується тільки вірити в безкорисливу працю десятків тисяч рабів. І в час "того" будіництва: 20-30 років. Як існував Давній Єгипет протягом усього цього часу - бог знає...
