Коли гіпотези і теорії стають "науковими"? Три моделі "корисності", які очевидні: визнання з боку академічного співтовариства, переведення теорій у сферу виробництва повсякденних товарів і відмова від принципів віри як загального методу пізнання навколишньої дійсності. Іншими словами, коли і за яких умов вірування в широкому сенсі перетворюється на специфічне знання?
Основна суперечність усіх зазначених трьох підходів полягає в тому, що ми досі не розуміємо, що є "реальністю", а що - "поки що ні".
Але це "щось" можна виміряти інструментально. По суті, "реально" - це те, що вже виміряно, занесено до кваліфікованих таблиць, академічно записано і поставлено на наукову полицю.
Відповідно, тут проявляється дночасно інструментальний і спекулятивний підходи: прилади працюють на тому знанні, яке отримано до нас, але продуктування нових знань можливе або через нову інтерпретацію старих даних, або через отримання додаткової інформації, яку вмонтували в раніше зведені "полиці".
Якщо виникає суперечність, то одразу ж з'являється ярлик "ненауковості": під міфом розуміють будь-яку сферу незвіданого, "альтернативної" інтерпретації.
Хоча сучасна наука методологічно далеко не пішла від середньовічної схоластики, яка бере свій початок в аристотелівській логіці: якщо властивість однієї речі належить цій речі, то ці властивості аналогічно належать іншим аналогічним речам.
Звідси вробляться два висновки.
По-перше, реалізм асоціюється з науковістю. Відкидаються саме ті гіпотези, які не підтверджують "реальну картину світу", хоча вони можуть надавати найбільш раціональні та доказові з емпіричного погляду наукові рішення.
Формула "емпірика-теорія-емпірика" в цьому контексті не працює, тому що в який спосіб кваліфікують первинні дані, визначається знову ж таки теорією або тим, що заведено називати "напрямом дослідження".
По-друге, критерії реалізму обмежує коло академічних учених, від персональної думки яких залежить майбутнє і самих теорій, і навіть наукових колективів.
На жаль, цілі групи археологів і антропологів були забуті, а їхні праці знищені тільки тому, що не вписувалися у звичну для істориків "картину світу". І тут якраз не спрацьовували поняття "істини" і не-істини": розподіл грантів, державного фінансування, кафедр і наукових установ вибудувано в такий спосіб, що майбутнє гарантоване тільки в рамках офіційної, "кафедральної" науки.
До того ж розмивається поняття "істина". Річ у тім, що бритва Оккама продукує найпростіше рішення, але не раціональне й емпірично обґрунтоване. Не кажучи вже про те, що зібрана база знань здійснюється лише в рамках заданої концепції, вихід за яку означає "містифікацію" науковості, переведення її в площину "позанаукового".
"Просто" не означає "правильно" чи "неправильно". Воно означає "вигідно" і "ліниво" - навіщо займатися наукою, коли від ученого чекають практичні рішення.
Гроші на науку видають не заради академічного прогресу, а заради отримання елементарного прибутку.
Крім того, науковий реалізм створює феномен епістемологічного рабства: отримані емпіричні дані вбудовуються у заздалегідь створені семантичні мережі, хоча не факт, що окремі експерименти, сases, відповідають апріорно заданій "картині світу".Та сама антропологія працює з розкиданим у просторі й у часі фактологічним масивом. Але ми все одно штучно "закручуємо" єдину генетичну послідовність, хоча будь-яка теорія залишається недоведеною.
Але нам потрібно виправдати теорії Дарвіна, Лайеля і методики розрахунку дат з рівняннями з двох невідомих. Віра виникає не з того, що нас примушують вірувати, а внаслідок того, що ми не здатні математично обґрунтувати власні припущення та гіпотези.
Схоластика в тому, що ми відштовхуємося від певної точки відліку, не піддаючи її сумніву. А далі розкручуємо семантичні мережі, думаючи, що вони відносяться до науки, хоча вони наспправді фундаментально теологічні.
На фундаменті віри не можна побудувати науку, особливо коли методологія геологічного датування перетворена на догму.
У будь-якому разі "підтвердження" науковості впирається у дві речі: визнання методології та інструментарію дослідження, а також у легітимація дій колективу, що збирає наукові дані.
Самодіяльність і самостійний пошук в академічній науці неможливі. Просто не дозволять і не визнають. Наука і теорії мають бути легітимними з погляду так званих "академічних кіл".
