Південь Леванту, від сучасного Ізраїлю до Йорданії, 55 000 - 35 000 років тому. Тоді відбулися значні біокультурні та технотипологічні зміни, що визначили перебіг людської історії: неандертальці зникли, homo sapiens остаточно набув своїх анатомічних обрисів, матеріальна культура стала більш значущою, ніж звичайне виживання в природних умовах.
Людина перетворилася на соціобіологічну істоту, де «соціо», культурні артефакти, домінують над біологічними інстинктами.
Власне кажучи, це і є початком історії, як ми її розуміємо, - історія соціальних дій та соціальних систем. Останні склалися за 20000 років - після зацарювання землеробства, осілого способу життя і мови як способу міжродової та внутрішньородової (на відміну від видової) комунікації.
Для більш повного розуміння взаємозв'язку між цими подіями й зміною навколишнього середовища нам все ще потрібно більше даних. Регіон зберігає багатий запис з пізнього середнього палеоліту, проте наші знання про найбільш ранні етапи соціального транзиту залишаються вельми мізерними.
Говорити, що неандертальці заважали розвитку «розумного хомо», - нерозумно. Однак яким чином біологічна конкуренція, адаптивні практики до локальної екосистеми, змінилися матеріальним натиском на саму екосистему, - ми можемо тільки гадати.
Якщо людина раніше була залежною від сюрпризів природи, то тепер вона починає пристосовувати природу до своїх інтересів, - така ось революція епохи середнього палеоліту.
Відповідно, змінився характер їжі, ставлення до їжі як джерела біологічної енергії. Десь 40 тисяч років тому змінюється взагалі спосіб життя. Зокрема, на займані площі приводяться деякі тварини, навколишній світ перестає використовуватися тільки заради збиральництва та полювання. Крім екосистеми, виникає ландшафт - людина вписується у власні спроби визначити свої погляди.
Більшість зооархеологічних даних дає змогу припустити, що місцеве населення використовувало ширший спектр ресурсів. Виникає феномен дієти та її розподіл за демографічними ознаками. Розширюється і спектр їжі, а також способи її приготування. Полювання стає більш інструментально просунутим.
По суті, в цей час виникають перші варіанти того, що пізніше стане зброєю.
Але головна особливість епохи - гендерний поділ праці, що й призвело до формування прообразів соціальних відносин. Збиральництвом займаються переважно жінки, полюванням - чоловіки. Причому зменшується роль полювання на велику дичину, що, вочевидь, пов'язано з практиками зберігання та раціоналізації продуктів харчування.
Докази розширення дієти набувають різних форм:
- багато останків парнокопитних, фокус робиться на молодняку;
- збільшується інтенсивність обробки здобичі, широко використовується кістковий мозок, виробляється кістковий жир;
- зайці та птиця стають улюбленою їжею. Можливо, цей фактор побічно вказує на прискорення соціального часу: дрібну дичину можна приготувати на багато швидше, ніж обробити мамонта або іншу велику тварину.
Добре вивчені області гори Кармель, Західна Галілея, вказують на зубра і червоного оленя. 80% м'яса - це парнокопитні. Однак уже в пізньому палеоліті пріоритет віддається дрібнішій фауні.
Втім, деякі вчені припускають, що в Леванті існував стійкий, довгостроковий зв'язок між тиском людського полювання на популяції парнокопитних та інтенсифікацією харчування. Але обмежений масив даних не дає змоги зробити остаточні висновки. Принаймні, щодо даного періоду.
