Ще років 100 тому вважалося, що наша Галактика і є весь Всесвіт. Але Великі дебати Шаплі-Кертіса 1920 року змінили панівну до того парадигму.
Нові й досконаліші спостереження переконали астрономічну спільноту в тому, що незліченні "туманності" насправді є надзвичайно великими й віддаленими галактиками. Тобто зоряними островами, що існують незалежно один від одного.
Далі виникла модель Великого Вибуху, яка вибудовувалася протягом десятиліть. Але саме Великі дебати послужили відправною точкою для більш пов'язаних і "фізично" продуманих теорій.
Всупереч поширеній думці, теорія Великого вибуху не стверджує, що Всесвіт спочатку був маленьким, а потім розрісся. Скоріше, вона каже, що Всесвіт завжди був і є нескінченним за розміром, проте зараз він розширюється і стає все менш щільним.
І в цьому полягає невирішений парадокс для космологів, які не люблять вільних роздумів і про "нескінченний Всесвіт", і про його розширення в порожнечу, в Ніщо.
Тому сучасні космологічні концепції здаються неінтуїтивними, хоча численні незалежні спостереження начебто підтверджують цю теорію.
Звідси виходить, що в минулому "спостережуваний Всесвіт" дійсно був набагато меншим, але "повний" Всесвіт містить у собі незліченні зірки і галактики. Вони розташовані так далеко, що їхнє світло ще не дійшло до нас. На скільки ж нескінченний всесвіт, ми навіть не намагаємося судити.
Водночас скористаємося антилогікою, незмінно присутньою в науково-популярній літературі. Отже, неможливо перетворити нескінченний об'єм маси на кінцеву кульку.
Швидше, кожен "сусід" сколлапсується в локальну надщільність маси, і за мільярди років вона перетворюється на галактику. Тип галактики, яка при цьому утворюється, визначається розміром і масою в об'ємі, загальним кутовим моментом, а також збуреннями/колізіями від сусідніх "околиць".
Кількісний опис того, що відбувається, викладено у формалізмі Пресса-Шехтера і обчислюється в комп'ютерних симуляціях, які постійно вдосконалюються.
Якщо простими словами, то на самому початку гігантська газова хмара мала крихітні флуктуації щільності. А коли виникла вища густина, вона самопосилилася: гравітація змушує матерію рухатися навколо центру тяжіння. Таким чином маленькі флуктуації перетворилися на великі флуктуації густини.
Мільярди років "непосильної праці" призвели до утворення більш щільних хмар з утворенням "порожнього" простору між ними. Чому виникли порожні простори - питання запитань. Навіть без натяку на відповіді.
Далі простір ставав дедалі більшим і більшим, а газові хмари - дедалі щільнішими і щільнішими.
Водночас існувала енергія обертання: коли хмари стискаються під дією гравітації, крихітні дисбаланси швидкості призводять до дедалі більшого крутного моменту. З'являється енергія обертання.
Найімовірніше, ми маємо справу з абсолютно випадковим процесом, керованим крихітними флуктуаціями в початкових умовах. Інші умови могли призвести до іншого результату.
Але моделювання показує, що народження мільярдів галактик виявилося більш імовірним результатом, ніж поява однієї мегаструктури.
Така в загальних рисах офіційна точка зору того, як з'явилися галактики. І чому їх так багато. Не дуже переконливо, якщо чесно.
