Коли ми дивимося на далекі галактики, ми бачимо, що всі вони віддаляються від нас. Що далі розташована галактика, то швидше вона рухається відносно земного спостерігача.
Ми можемо проілюструвати цей процес, якщо уявимо звичайну дитячу повітряну кульку, на поверхню якої нанесено безліч точок. Коли вона надувається, точки віддаляються одна від одної.
Якщо умовно стати на одну з цих точок, то згодом здається, ніби ці точки віддаляються від мене, який стоїть і нерухомий на одному місці.
Так от, показником того, наскільки швидко розширюється Всесвіт, є відносна швидкість галактик. Зазвичай порівнюють об'єкти, розташовані близько від нас і далекі зоряні системи.
Більшість астрономів вважають, що постійна Габбла становить приблизно 70 кілометрів на секунду на мегапарсек. Мегапарсек - це близько мільйона світлових років.
Іншими словами, щось, що знаходиться на відстані мільйона світлових років від Землі, віддаляється зі швидкістю близько 70 кілометрів на секунду.
100 мільйонів років від Землі і швидкість збільшується до 7000 кілометрів на секунду.
Важливий параметр у космології, що вказує на граничну скінченність розширення. І граничність Всесвіту, відповідно. Бо, якщо швидкість світла скінченна, то гранична швидкість віддалення галактик від спостерігача - трохи більше 4280 км на секунду.
А це означає, що "край всесвіту" розташований десь на відстані 4,28 млрд. св. років від нас. Без урахування періоду інфляції, зрозуміло.
Але спостережуваний всесвіт на порядок просторіший, ніж припущення на основі постійної Габбла. І тут два можливих варіанти: або показник невірний, або всесвіт не розширюється. Або, як варіант, існує якийсь, невідомий нам процес, який ми трактуємо як "розширення всесвіту".
Інше питання, чому ж щось віддалене від нас має рухатися швидше.
А все відбувається тому, що простір між нами й умовною галактикою "нібито" збільшується в розмірах, "надувається" подібно до дитячої кульки. Що більше простору, то вища швидкість.
І тут виникає ще одна проблема: фізична несумісність сталої Габбла, швидкостей руху галактик (які мають зрештою трансформуватися в "архаїчне" світло), об'ємів видимого простору і "матеріального" Всесвіту змушує припустити, що так званий період інфляції потрібен для математичної сумісності показників, які використовуються, а також для пояснення її однорідності.
Так з'являються теоретичні передумови народження "першородної" частинки, що спровокувала інфляцію, а також "темної" матерії та енергії, що утримують галактики від різнобічного розбігання. В іншому разі, якщо відкинути ці гіпотетичні сутності, космологічна картина математично, та й фізично, "падає". Цифри не сходяться.
Темна матерія і темна енергії з'являються з Ніщо і в нікуди йдуть.
Віра в науку залишається.
