17 березня 2018 року відбулися наукові дебати між прихильниками "альтернативних теорій" в історичній науці та єгиптологами, які відстоюють "традиційний" погляд на історію Стародавнього Єгипту.
Проблема сучасної єгиптології, напевно, в тому, що вчені занадто впевнені у своїй правоті. Вони не йдуть на діалог, навіть якщо історичні артефакти, археологічні знахідки говорять про протилежне. Або не узгоджуються з висновками, прийнятими в науці.
Мають рацію й ті, хто говорить про догматизм істориків. Потрібні неймовірні умови, а то й фізичний відхід цілого покоління, щоб ситуація почала змінюватися, розглядалися інші точки зору і навіть альтернативні гіпотези.
Однак, на мій погляд, проблема ще й методологічна, пов'язана з архетипічним сприйняттям історії та археології, зокрема.
Річ у тім, що історія проектується як опис послідовності подій, які "нав'язуються" на умовну "стрілу часу". Такий опис не передбачає ні аналітики, ні узагальнень, ні теоретичних висновків.
Наукову мову в принципі можна створити. Як і змайструвати "наукові методи", які до самої науки не мають прямого стосунку.
Однак критичне панування дескриптивних практик повністю вбиває "науковість" і критичність мислення. По суті, історик, а тим паче археолог не в змозі вийти за межі тих академічних стандартів, які закладаються ще в процесі навчання.
У підсумку, коли дослідник намагається вийти на більш загальні, "цивілізаційні" висновки, тоді виникає або історіософія, або культурологія. Історія як наука методологічно провалюється.
Крім того, будь-який аналіз стану "світу", тобто стану повсякденного життя, економічних і соціальних зв'язків, суспільного устрою, миттєво породжує соціологічний і політологічний аналіз.
У тому-то й річ: істориків не вчать аналізувати, їх вчать описувати історичні послідовності, часові ряди соціальних дій, якщо хочете.
А ось коли послідовність зникає, коли виникає доказ переривчастості, а категорія "подія" не вписується в стійке розуміння якогось абстрактного "історичного процесу", тоді починаються проблеми.
І нерви. Як у єгиптологів, зазвичай самовпевнених у своїй правоті. Що, до речі, ми спостерігаємо в запропонованому відеоматеріалі.
Існують також і суто приватні проблеми методологічного плану.
По-перше, що вважати "історичним фактом"? Напис на дощечці? Свідоцтво очевидця? Священний текст? Статистичний чи державний документ?
Звідси виникають додаткові запитання: скільки необхідно підтверджень і з яких джерел, щоб "факт" було визнано "історичним"? Хто більш правий - той же Геродот чи писар місцевого князя, царя? Які існують об'єктивні (крім оціночних) критерії "історичності" того чи іншого документа, археологічної знахідки або міфу?
По-друге, насправді смішно стверджувати, що схожа міфологія народів (не пов'язаних між собою історичними зв'язками) не ґрунтується на спогадах, які пішли в Лету.
По-третє, віра в напис на стіні умовного храму куди більш значуща, ніж прийняття думки, що він міг бути накреслений значно пізніше закінчення будівельних робіт.
Плюс те, на чому наполягає ЛАІ: археологія - це не тільки письмові свідчення та уламки кубків. Це ще й технології, спосіб виробництва будівельних матеріалів та інженерні рішення конструкцій.
Однак історикам все одно. Простіше замовкнути і звинуватити в невігластві, ніж думати й аналізувати.
Позицію єгиптологів представляють:
МАКСИМ ЛЕБЕДЄВ, кандидат історичних наук, єгиптолог, старший науковий співробітник Інституту сходознавства РАН, учасник російської археологічної експедиції в Гізі. МИКОЛАЙ ВАСЮТИН, експериментатор, реконструктор стародавніх технологій, колишній прихильник ЛАІ.
З боку ЛАІ беруть участь:ДАНІЯР АДІГАМОВ, координатор проєкту "Лабораторія альтернативної історії", мандрівник, дослідник ДМИТРО ПАВЛОВ, кандидат технічних наук, директор НДІ Гіперкомплексних систем.
