Квантова фізика - одне з найчудовіших досягнень 20 століття. До початку 1900-х років закони руху Ісаака Ньютона домінували у вивченні фізичного Всесвіту. Пізніше вони були "вдосконалені" теоріями відносності Альберта Ейнштейна, і таким чином з'явилося сучасне пояснення всіх фізичних явищ. Тією чи іншою мірою класичні теорії лягли в основу методологічної надбудови фізики - науки, в яку ми віримо.
Однак на початку 1900-х років ті ж фізики виявили, що субатомні частинки, такі як електрони, можуть поводитися "неприродно", і ця поведінка не збігається з передбаченнями класичної теорії. Щоб пояснити цю поведінку, вчені сформулювали принципи квантової механіки - набір природних законів, які верифікували поведінку всіх відомих на той момент субатомних частинок.
Найвідоміші теоретики - Альберт Ейнштейн, Нільс Бор, Ервін Шредінгер і Вернер Гейзенберг. Саме вони виявили, що відкриття нових технологічних перспектив базувалося на дивних передбаченнях. Наприклад, здатності електронів тунелювати крізь стіни, а також перебування частинок у двох місцях одночасно. Пізніше стверджувалося, що чорні діри випаровуються, а інформація швидше за світло обмінюється між незалежними спостерігачами.
Це був переломний момент в історії науки, коли фізика перебувала в стані серйозних потрясінь. Знайома класична картина реальності завалилася, а нова здавалася занадто божевільною, щоб бути правдою, навіть коли вона пояснювала численні експериментальні спостереження, яких "не було" в класичному світі. Ейнштейн, Бор, Шредінгер, Гейзенберг та інші були глибоко занепокоєні методологічними наслідками своєї діяльності, адже науковці зіткнулися з особистою дилемою: вірити безглуздій теорії, що працювала, або ж відмовитися від неї на користь інтуїтивних догм, що вже не є морально застарілими.
Незабаром з'ясувалося, що світ, який ми бачимо, не є реальністю як такою. Скоріше, ми маємо справу з проекцією на нашу свідомість, яка не повністю відображає фізичну природу "в чистому" вигляді. У давньоіндійських текстах, відомих як Упанішади, вони знайшли відгомони своїх пошуків, а також філософське обґрунтування квантової механіки.
Дивний світ
Квантова фізика сформувалася завдяки кільком нелогічним відкриттям, що стосуються поведінки світла. Джеймс Максвелл ще 1865 року стверджував, що світло можна моделювати як електромагнітні хвилі. У 1905 році Альберт Ейнштейн опублікував свою статтю про фотоелектричний ефект, де припустив, що світло складається з крихітних безмасових частинок, які називаються фотонами. Луї де Бройль об'єднав ці погляди в 1924 році, вказавши, що вся матерія проявляє хвилеподібну поведінку. Це припущення, відоме як дуальність хвилі-частинки, означало заперечення навіть такої категорії, як "існування".
Згідно з класичною фізикою, електрони являють собою тверді сферичні кулі матерії. Квантова фізика і математика замінюють цю картину дифузною хмарою ймовірностей. Математично така хмара описується хвильовою функцією з урахуванням часової змінної, або рівнянням Шредінгера.
За ідеєю, якщо дерева й автомобілі складаються з мікроскопічних частинок - атомів і молекул, які, своєю чергою, також поводяться як хвилі, - то макроскопічні об'єкти також мають поводитися як хвилі. Але це не те, що ми переживаємо. Комп'ютер, на якому пишеться ця стаття, і пристрій, на якому ви її читаєте, безумовно, не схожі на хвилі.
Інакше кажучи, є якийсь момент, коли мікрокосм перестає поводитися як хвиля і перетворюється на шматок матерії, об'єкт, який складається винятково з частинок у "класичному" розумінні цього слова.
Згідно з копенгагенською інтерпретацією квантової механіки, спостереження за об'єктом змушує його втрачати свою квантову природу і колапсувати в класичну форму, до якої ми звикли. Цей колапс хвильової функції означає, що реальність, яку ми бачимо, існує тільки тоді, коли ми перебуваємо у вихідній точці спостереження. Остання, своєю чергою, не просто спостерігає за дійсністю; вона ніби створює видимий образ себе.
Припустимо, що речі залишаться хвилями, поки хто-небудь їх не помітить. Ейнштейн із цього приводу зауважив: "Ви вірите, що Місяць існує тільки тоді, коли я дивлюся на нього?"
Суб'єктивна реальність Упанішад
Упанішади - це зібрання санскритських текстів, що передавалися усно від учителя до учня протягом тисяч років. У той час як Веди наказують ритуали умиротворення божеств, Упанішади стосуються природи реальності, розуму й особистості.
Шредінгер уперше познайомився з індійською філософією приблизно 1918 року після виходу праць німецького філософа Артура Шопенгауера. Тоді історіограф заявив: "У всьому світі немає дослідження, настільки корисного і піднесеного, як Упанішади. Це було втіхою в моєму житті. Це буде втіхою в моїй смерті".
Упанішади описують стосунки між Брахманом і Атманом. Брахман - це універсальне "я" або вища одинична реальність. Атман - це внутрішнє "я" людини, душа в християнському прочитанні. Центральним принципом Упанішад є тат твам асі, що означає тотожність Брахмана й Атмана. Є тільки одне універсальне "я", і всі ми з ним єдині.
В Іша-упанішаді говориться: "Брахман формує все живе і неживе... мудра людина знає, що всі істоти ідентичні з її "я", а її "я" - це сутність усіх істот".
Шредінгер був зачарований цією думкою. Згідно з книжкою Субхаша Кака "Древо бажань", що вийшла 2008 року, Шредінгер назвав свого собаку Атманом, а його виступи на конференціях часто закінчувалися твердженням "Атман = Брахман", яке він інтерпретував не інакше, як Друге рівняння (ефект) Шредінгера.
Квантова фізика усуває розрив між спостерігачем і спостережуваним. Упанішади кажуть, що той, хто спостерігає, і спостережуване - це одне й те саме. У своїй книзі 1944 року "Що таке життя?" Шредінгер зайняв своєрідну позицію: якщо світ справді створений актом нашого спостереження, таких світів мають бути мільярди, по одному для кожного з нас. Чому ваш світ і мій світ збігаються? Якщо щось відбувається у вашому світі, чи відбувається це і в моєму світі? Що змушує всі ці світи синхронізуватися один з одним?"
Він знову знайшов відповідь в Упанішадах: "очевидно, що є тільки одна альтернатива, - писав фізик, - а саме об'єднання умів або свідомостей. Їхня множинність тільки удавана, насправді розум тільки один. Це вчення Упанішад".
Згідно з індійськими книгами, існує тільки Брахман. Усе, що ми бачимо навколо себе, - це Майя, спотворення Брахмана, викликане нашим невіглаством і недосконалими почуттями. У Чхандог'я-упанішаді йдеться: "Усе це Брахман. Все виходить від Брахмана, все сходить до Брахмана, і все підтримується Брахманом".
З цього приводу Шредінгер писав: "... є тільки одна річ, і те, що здається безліччю, - це просто серія різних аспектів цієї єдиної речі, породжених обманом (індійські майя); та ж сама ілюзія створюється в галереї дзеркал, і в такий самий спосіб Гаурісанкар і гора Еверест виявилися одним і тим самим піком, видимим із різних долин".
Легко зрозуміти, чому така концепція сподобалася Шредінгеру. Квантова фізика стверджує, що реальність існує у вигляді хвиль, а дуальність хвилі-частинки виникає завдяки нашим спостереженням. Оскільки ми не можемо сприймати справжню хвильову природу реальності, наше спостереження зводить її до неповної реальності, яку ми бачимо. Це зменшення ми називаємо колапсом хвильової функції. Таким чином, поява Майя чітко вказує на крах фізики як науки.
Шредінгер не робив випадкових посилань на Упанішади; натомість він повністю засвоїв їхнє основне послання. "Міріади сонць, оточені, можливо, населеними планетами, безліч галактик, кожна зі своїми міріадами сонць... По-моєму, все це - Майя".
Упанішади описують, як реальність виникає зі свідомості. Але свідомість неможливо знайти всередині нашого тіла як речовину або орган. У такому разі, як нематеріальна свідомість може взаємодіяти з нашими матеріальними тілами і керувати ними? Де саме розум взаємодіє з матерією?
Оскільки ми не змогли визначити місцезнаходження або пояснити цю взаємодію, перед нами залишається оманливо простий вибір: або свідомості, або реальності не існує.
Сьогодні більшість представників сучасної науки схиляються до теорії, згідно з якою свідомість є побічним продуктом нейрохімічних процесів, що відбуваються в нашому мозку. Вона залежить від цих процесів і не може існувати поза індивідуальною нейрофізіологією.
З іншого боку, Упанішади підтримують погляд на те, що свідомість формує сприйняття навколишнього світу і що фізичний світ залежить від нашої здатності інтерпретувати реальність. Тому немає об'єктивності, незалежного від неї спостерігача. Шредінгер нарікав на нерозуміння колег: "Треба сказати, що для західної думки ця доктрина мало приваблива, неприємна, її називають фантастичною, ненауковою. Що ж, це тому, що наша наука - грецька наука - заснована на об'єктивації, тим самим відрізаючи себе від адекватного розуміння предмета пізнання, розуму".
Отже, проблема розуму і тіла, писав він, "це наші безплідні пошуки місця, де розум впливає на матерію або навпаки... Матеріальний світ був побудований тільки ціною вилучення себе; розум не є його частиною; тому очевидно, що він не може ані впливати на нього, ані піддаватися дії будь-якої з його частин".
Ефект Шредінгера й Упанішади
Шредінгера зворушили Упанішади. Він обговорював це з усіма, кого зустрічав, і докладав рішучих зусиль, щоб довести
Зрештою, він не залишився самотнім. Нільс Бор якось зауважив: "Я ходжу до Упанішадів, щоб ставити запитання". У "Дао фізики" Фрітьоф Капра писав про час, коли Гейзенберг зустрів Рабіндраната Тагора, і що "знайомство з індійською думкою принесло Гейзенбергу велику розраду".
Роберт Оппенгеймер, який очолював Мангеттенський проєкт із розроблення першої у світі ядерної зброї, вивчив санскрит, щоб читати Бгагавад-гіту в її первісному вигляді. Коли він став свідком першого вибуху атомної бомби, він, як відомо, згадав вірш із Гіти, де Крішна показує Арджуні його справжню форму. Він переклав цей вірш англійською так: "Тепер я став смертю, руйнівником світів".
Ніщо так не свідчить про важливість цих філософських побудов, як абсурдні твердження про те, що Шредінгер та інші вчені просто впихнули уроки Упанішад у квантову теорію. Такі заяви вводять у явну оману. Шредінгер був насамперед фізиком, глибоко вкоріненим у методах академічної науки. Індійська філософія заспокоювала його душу, але малоймовірно, що вона допомогла йому формулювати математичні рівняння.
Насправді Шредінгер часто критикував багато індійських ідей і вказував на їхню схильність до забобонів. Сучасна наука, за його словами, являє собою зеніт людської думки. Він, Шредінгер, прагнув до індійської філософії не для заміни методів науки, а для натхнення. Він знав, що змішати дві системи мислення, розділені тисячоліттями, м'яко кажучи, нелегко. Тому західна думка має запозичувати ідеї з індійської філософії - з великою обережністю. Як він писав,
"Я справді вважаю, що це саме той момент, коли наш нинішній спосіб мислення потребує зміни, можливо, шляхом переливання крові зі східної думки. Це буде непросто, ми повинні остерігатися грубих помилок - під час переливання крові завжди потрібні особливі запобіжні заходи, щоб запобігти згортанню. Ми не хочемо втратити логічну точність, якої досягла наша наукова думка, і яка ніде і в жодній епосі не має аналогів".
Крім філософії, індійські мислителі зробили життєво важливий науковий внесок в астрономію, математику, літературу, право, біологію, психологію і більшість інших галузей людської діяльності. Часто вони не отримували належного визнання: "Хто бачить усі істоти в їхньому власному "я" та своє власне "я" в усіх істотах, той втрачає будь-яку ненависть та страх". Страх бачити світ таким, яким він є насправді, а не той, що вимагають кафедральні професори, які звикли розподіляти бюджети, страх виробляти нове знання.
Література:
- Э.Шредингер.Что такое жизнь?.Серия: Наука: открытия и первооткрыватели. - Издательство АСТ. - 2018 г.
- Ф. Капра. Дао физики. - Манн, Иванов и Фербер — 2017 г.
