Полігональна кладка

Полігональна кладка — це дивовижна техніка будівництва, яку ми спостерігаємо практично на всіх континентах. Вона заснована на використанні величезних кам'яних блоків, з’єднах між собою багатогранниками і багатокутниками.

Зазвичай використовувалось п'ять або більше гранями. Потім ці камені міцно з'єднували між собою без використання розчину, створюючи стіни і споруди різної архітектурної складності. В результаті виходить конструкція, де кожен блок настільки точно прилягає до сусіднього, що міжблокові шви здаються майже непомітними.

Традіційно вважається, що витоки полігональної кладки сягають стародавнього Середземномор'я, де раннє використання цього методу часто пов'язують з циклопічними спорудами в Греції. У ранніх спорудах формували камені таким чином, щоб вони ідеально поєднувалися між собою.

У деяких випадках будівельники навіть використовували смужки свинцю як шаблони, щоб встановити точні контури вже покладених блоків, гарантуючи, що наступні камені відповідатимуть постійно зростаючим стандартам точності.

Подібна техніка не лише дозволяла будувати міцні споруди, але й надавала їм естетичної якості, яка продовжує інтригувати сучасних архітекторів та істориків.

За межами Греції полігональна кладка спостерігається на просторах Лації, Етрурії та Умбрії.

Але найбільш відомі споруди цивілізації інків у Перу, де полігональна техніка досягла надзвичайних результатів. Наприклад, знаменитий 12-кутний камінь в Куско, археологічна знахідка, яка породжує безліч теорій, в тому числі в сфері альтернативної історії.