Теорія розширення Землі Володимира Ларіна — найбільш цікава і водночас суперечлива концепція сучасної геології. Вона пропонує новий погляд на походження, склад, будову і розвиток нашої планети, а також пояснює багато геологічних процесів, які важко зрозуміти в рамках загальноприйнятої теорії тектоніки плит та оглядових досліджень.
Отже, згідно з теорією Ларіна, Земля не завжди була такою, якою ми звикли бачити. Кулька постійно змінювалася й еволюціонувала під впливом зовнішніх, переважно зореутворювальних чинників.
При цьому під "розширенням Землі" розуміється збільшення її об'єму та радіуса протягом довгого, геологічного часу. Таке розширення відбувається циклічно, нерівномірно. Періоди активного розширення супроводжуються інтенсивною вулканічною і сейсмічною активністю, розривом континентів і утворенням нових океанів. Періоди відносного спокою характеризуються накопиченням енергії для запуску наступного циклу.
Але звідки береться енергія для розширення Землі? І як це пов'язано з її будовою?
Для відповіді на ці питання потрібно звернутися до іншого ключового елементу теорії Ларіна, гіпотези гідридної Землі. Згідно з нею, ядро Землі складається з гідридів металів, тобто з'єднань металів з воднем. Такі сполуки виникли в юній Сонячній системі під впливом магнітного поля зірки й подальшої іонізації речовини.
Однак гідриди металів нестабільні за високих температур і тисків, які панують у ядрі Землі. Вони поступово розпадаються на метали та водень. Газ виділяється через земну кору в атмосферу. Цей процес Ларін назвав "водневою дегазацією" Землі (Geoscience Frontiers).
Саме енергія дегазації створює тиск на земну кору, викликаючи її деформацію і розломи. Крім того, водень бере участь у хімічних реакціях з іншими елементами земної кори та мантії, змінюючи їхні властивості та склад (Nature Communications).
Розширення Землі провокує такі явища:
- Континенти розсуваються один від одного, утворюючи океанські западини та хребти (Oxford Academic).
- Океанські кори тонші й молодші, ніж континентальні. Причина в тому, що океанські кори формуються з розплавленого матеріалу, який підіймається з мантії в місцях розломів (EGU Publications).
- Гірські ланцюги та острівні дуги виникають унаслідок стиснення і складання земної кори (EBSCO Research Starters).
- Земна кора має нерівномірну товщину і щільність, що призводить до відмінностей у гравітаційному полі Землі (Frontiers in Earth Science).
Докази
Володимир Ларін наводить кілька доказів своєї гіпотези. Але тут ми маємо застерегти, що йдеться про своєрідну інтерпретацію геолого-хімічних і фізико-магнітних даних, яка не завжди розділяється науковою спільнотою. В такому випадку це нормальна ситуація.
Зокрема, на думку геолога:
- Палеомагнітні дані показують, що магнітне поле Землі змінювалося з часом не тільки за напрямком, а й за інтенсивністю (Geophysical Journal International).
- Склад земної кори та мантії також змінювався з часом (Springer).
- Земна кора має витончену структуру, що складається з різних шарів із різними властивостями (Scientific Research Publishing).
Нові підходи та критика
Однак більшість геологів і геофізиків не визнають теорію розширення Землі як достовірну модель. Наприклад, оглядова наукова стаття The Earth expansion theory and its transition from scientific hypothesis to pseudoscientific belief доводить, що ідея «розширення Землі» з часом перетворилась на псевдонаукову віру.
У свою чергу, результати високоточних геодезичних і гравітаційних вимірювань (GPS, VLBI, SLR, DORIS, супутникові гравітаційні моделі) не показують переконливого збільшення радіуса Землі. NASA Earthdata повідомляє, що зміни радіуса планети на рівні ~0.1 мм/рік статистично незначущі.
Крім того, існує широкий спектр даних, які підтримують модель руху літосферних плит: формування океанічної кори на середньоокеанічних хребтах (Science), субдукція старої кори під континентальні плити (Nature), зональність глибоких землетрусів (Journal of Geophysical Research).
Деякі публікації, які стверджують наявність незначного сучасного розширення (~0.2–0.3 мм/рік), наприклад Evidences of the expanding Earth from space-geodetic data, критикуються через обмеженість даних та геофізичні шуми (Geophysical Journal International).
Отже, на цей час немає доказів, які підтверджували б суттєве збільшення радіуса Землі за геологічний час. Сучасні точні вимірювання суперечать моделі розширення, а класична теорія тектоніки плит успішно пояснює більшість геодинамічних процесів.
