Сучасна модель всесвіту пригнічує своєю фатальністю. Все закінчиться тепловою смертю. Ми не існуватимо тут вічно. Одного разу космос стане максимально холодним, порожнім, темним місцем. Вогневий швидкий початок фатально приведе до жалюгідного кінця.
Це не вигадка божевільного. Це гіпотеза, запропонована космологом Роджером Пенроузом. Його припущення наступне: колись, в найдавнішу епоху всесвіт перебував у точці теплової рівноваги. Ми знаємо про неї з досліджень космічного мікрохвильового фону: тоді панували лише незначні пертурбації температури.
Однак довготривалий стан дуже низької ентропії теж має час. Народився всесвіт, який прагне повернутися до своєї первинної точки, сингулярності. Бо смерть - це природний стан низької ентропії будь-якої енергії.
Пенроуз припускає, що матерія має кінцеву тривалість життя. Протони та інші базові частинки колись спонтанно розпадуться. Настане момент завершення існування простору.
Без матерії час нічого не описує, бо фотони не відчувають часу. Звісно, час не зупиниться. Він зникне як фізична характеристика всесвіту — а що, власне кажучи, він буде демонструвати?
Однак час і простір нерозривно пов'язані між собою. Тобто якщо дві точки знаходяться на певній відстані одна від одної, вони також мають бути “розірвані” у часі. Час описує відстань. А коли відстані немає, зникає й час.
Фокус утому, що теплова смерть Всесвіту, коли розпадається останній протон, - це і є Великий вибух. Перший квант нового часу нової матеріальної історії.
Гіпотеза Пенроуза насправді говорить про те, що циклічний всесвіт набагато цікавіший, ніж той, що виник і буде існувати в нерелевантному стані протягом вірогідної вічності. І до якого ми, можливо, звикаємо.
Ніякої магії. Просто відстань і час — це найбільш фундаментальні властивості всесвіту. І водночас - емерджентні явища, що виникають з властивостей матерії. Приблизно так.
