Згідно з теорією відносності, чорні діри - це об'єкти порівняно простої структури, незважаючи на їхню загадковість. Будь-яка чорна діра може бути повністю описана лише трьома параметрами: масою, спіном (моментом імпульсу) і зарядом.
Якщо ці характеристики у двох чорних дір однакові, то самі ці діри не відрізнятимуться одна від одної, незалежно від того, яким чином вони були сформовані. Однак, уся додаткова інформація про чорну діру необоротно втрачається за її горизонтом подій і не може бути отримана стороннім спостерігачем. Ця теорема відома як теорема про відсутність волосся, де "волосся" являє собою додаткові характеристики чорної діри.
Хоча ця теорема є гіпотезою, оскільки строго математичний доказ ще не було представлено протягом більш ніж 50 років, чорні діри все ще вважаються "безволосими", оскільки поки що немає достатніх свідчень її хибності.
Недавні дані викликають сумніви в точності теорії для всіх можливих сценаріїв. Дослідження екстремальних чорних дір показали розбіжність із гіпотезами. Ці об'єкти мають максимально можливу масу, спін або заряд і чинять дуже специфічне викривлення простору-часу, що робить кожну екстремальну чорну діру унікальною.
Відповідно, додаткова інформація про екстремальну чорну діру може бути отримана з її "волосся" і використана для оцінки її походження.
Також, результати дослідження показали, що ці дані можуть бути теоретично виявлені земними детекторами гравітаційних хвиль. Це означає, що в найближчому майбутньому або нова робота американських фізиків буде спростована, або теорія відносності потребуватиме коригувань.
Попри патетичний характер цієї заяви, це не трагедія, а радше цікавий факт наукового дослідження.
Цікаве дослідження провели Ліор Бурко (Lior M. Burko), Гаурав Ханна (Gaurav Khanna) і Субір Сабхарвал (Subir Sabharwal) за підтримки фонду Theiss Research, Массачусетського університету Дартмута і Род-Айлендського університету відповідно.
Дослідження і його результати були детально описані американськими вченими в рецензованому журналі Physical Review D Американського фізичного товариства (APS). Моделювання проводили на кількох кластерах із десятків графічних прискорювачів із понад п'ятьма тисячами обчислювальних ядер у кожному, на що знадобилося кілька тижнів.
