Насправді не існує чіткого розмежування між поняттями “всесвіт”, “великий вибух” та “розширення простору”. Все залежить від методологїї та теорії, яку сповідає науковець.
Безумовно, ці терміни взаємопов’язані, але розділити ми їх зможемо лише на методологічному і, мабуть, філософському рівні, коли визнаємо, про що говоримо.
Так, «всесвіт» може означати дві речі. Або “простір” в широкому сенсі цього слова або фізичні речі в цьому просторі, не сам простір. Часто фізики кажуть, що всесвіт — це зовнішній простір, безмежний за визначенням. Він триває вічно і не має ні початку, ні кінця.
Однак більшість науковців, коли пишуть про абстрактний “всесвіт”, насправді мають на увазі «відомий всесвіт», тобто всесвіт, доступний електромагнітним приладом і такий, який вимірюється за допомогою електромагнітних приладів.
Тобто це віддалений край усіх «речей» у методологічно заданому “нескінченному просторі”. Тут відомий край - відстань, настільки далека від нас, що все, що знаходиться за його межами, визнається неіснуючим. Всесвіт — це світлова доступність, можливість “побачити” тим чи іншим способом.
Тому сучасні космологи вже не говорять про “розширення всесвіту”, а тільки про “розширення горизонту всесвіту”. За великим рахунком, про розширення наших технологічних можливостей бачити “далекий космос”.
Проблема в тому, що у нас не так багато достовірних даних про фізичний “процес” Великого вибуху. Скоріше, ми вимушені конструювати теорії, засновані на спостереженнях. І дискутувати про технології фіксації видимої матерії. Що насправді відбувається, ми точно не знаємо.
Але нам потрібно якось позначити початковий стан, який часто називають сингулярністю. Можливо, вихідна точк, де всі відомі закони фізики, як ми їх розуміємо, перестають існувати. У такій сингулярності “простір” та “час” перестають мати будь-який сенс.
З іншого боку, для того, щоб говорити про “виникнення всесвіту” та “розширення простору”, нам потрібно визнати, що подібне розширення не відбувається з певної “центральної точки”.
Інакше кажучи, розширюється кожна область простору, центру розширення не існує. Поверхня повітряної кульки надувається - кожна точка на поверхні віддаляється від іншої точки, але немає жодної точки, яку можна було б визначити як центр розширення.
Але для науковців всесвіт (сам космос) - нескінченний та існував завжди. Відтак, матерія також існувала завжди.
Якщо ми виходимо з таких визначень, тоді Великий вибух являє собою
- або “вибух” надвеликої, надмасивної чорної/білої діри;
- або початок розширення з деякого стану, фізична природа якого нам невідома;
- або нам потрібно відмовитись від теорій розширення всесвіту/великого вибуху.
Якщо ж ми визнаємо трансформаційний початок, неважливо в якому вигляді, тоді ми приймаємо аксіому, що він на той момент (час не має сенсу) містив більшу частину всієї матерії. “Вибух” розніс її по всьому всесвіту (простору, який вже існував або “тільки що” створився).
Зрештою, завдяки гравітації, матерія зібралася разом у зірки, планети, галактики, утворюючи сучасний всесвіт. Розширення в цьому плані - це «перезавантаження» існуючої матерії.
Тож, коли вчені говорять про “великий вибух”, вони здебільшого говорять про сингулярність. “Розширення всесвіту” — це про гравітацію, коли вона перестає бути домінуючою фізичною силою. Тобто коли виникає шанс на появу матеріального світу.
Щоправда, існує й протилежна думка, яка ототожнює “розширення всесвіту” та “великий вибух”. Більш того, німецький астрофізик Сабіна Госсенфельдер каже про 3 можливі великі вибухи: космос (інфляція), баріонна матерія (всесвіт) та темна матерія. За її словами, тільки так працює логіка теорії Великого вибуху.
Інакше нам прийдеться визнати некоректним термін “великий вибух”. Втім, як і “розширення всесвіту”, - адже червоний зсув та мікрохвильовий це лише непрямі докази ВВ. А всесвіт може спокійно “розширюватися” і завдяки технологічному прогресу.
