Цікаве питання: а чи існувала держава Київська Русь? Чи можемо ми стверджувати, що на території сучасної Східної Європи 1200 років тому виникла нове політичне утворення, яке розпалося на окремі князівства через два століття?
Еволюція терміну "Русь" від міфу до наукового поняття
Почнемо, напевно, з термінів. "Давньоруську державу" насправді придумав російський археолог Сергій Соловйов у середині 19 століття, коли стало очевидно, що теорія Погодіна про масове переселення з київських і чернігівських земель у бік Москви і Твері провалилася. Жодного суттєвого матеріального доказу на користь тої концепції не знайдено.
Тоді ж, у другій половині позаминулого століття, вкоренився й термін Київська Русь. Однак повноцінно він "запрацював" лише на початку 20 століття, коли Російська імперія затвердила теорію походження малоросійського, великоросійського та бєлоросского народів. Такі номінації формалізувалися в переписі 1897 р.
Однак лише за Сталіна ми отримали цілий ідеологічний пласт псевдоісторичної реальності, яка стверджувала про єдність "трьох братніх народів". Теорія мало змінилася протягом наступних 80 років і спокійно доживала свій вік вже в часи української незалежності.
На жаль, відходити від братнього чаду, зокрема на рівні кабінетних історії, ми почали тільки років 15 тому, і то зі змінним успіхом.
Що примітно: Карамзін, а тим більше Ломоносов рідко говорили про "Русь", і то в розмитому контексті - з їхніх текстів не зовсім зрозуміло, про які саме географічні території йде мова.
Ба більше, Карамзін вважав за краще називати Русь "Російською державою" або просто "Росією", тоді як Ломоносов писав винятково про Російську імперію і "Велику Росію", великоросів. Жодної особливої "Русі", - нескінчена суперечка з нормандською версією ставила хрест на історичній легітимності "російської державності".
Примітно, що до літописця Нестора термін "Русь" також не особливо вживався. У політичному контексті, принаймні. З 700 згадок у чотирьох базових літописах ми зустрічаємо еквівалент річкової дороги, сухопутної дороги зі сходу на захід (на противагу шляху "із варяг у греки"), синонім київських володінь, Наддніпрянщини.
Можна сказати, що держава, якщо й була, то вона звалася "Руська земля". Але знову-таки, це термін, введений Нестором-літописцем. А ось чи ідентифікували себе подібним чином Володимир Святославович, Святослав, Ігор або Ольга - великі сумніви. У нас немає жодного надійного свідчення подібної самоідентифікації. Перевірити поодинокі записи ми також не можемо, тому вони не можуть вважатися історично достовірними.
Тож до 70-х років 12 століття ця територія ніяк не позначалася. Точніше кажучи, ми не маємо ані найменшого поняття, як вона означалась і чи називалася якось у принципі.
Єдине, що ми можемо точно стверджувати, - Новгород і Псков Руссю не вважалися. Вірогідно, йдеться про простір данини, контрольований Великим київським князем: історія з Ігорем, перманентна війна з Черніговом (Соловей-розбійник - саме звідти, очільник місцевого ополчення, що воювало з “першим градом” майже 30 років).
З іншого боку, - досить умовно, - Руссю називали християнізовані землі, підпорядковані митрополиту. В цьому плані термін "Русь" тотожне давньогерманському "Reich", тобто земля, підкорена визнаним усіма "великим князем". Прообраз імперії, у певному сенсі (потім цей термін став символом німецького мілітаризму).
А ось "Русі" не пощастило. Володимиру так і не вдалося вогнем і мечем "об'єднати" та християнізувати окремі князівства, а низка громадянських (чи міждержавних, міжкняжих?) воєн закінчилася на Ярославі Мудрому.
Далі був з'їзд князів 1097 року, спроба Володимира Мономаха створити власний імперський проєкт і, нарешті, відхід в ідеологічну нішу міфічної "єдиної Русі" Нестора-літописця.
Інакше кажучи, Русь - це невдала спроба віднайти стародавній "золотий вік", монаршу єдність, втілену в будівництві Нового Єрусалима, про який, до речі кажучи, чомусь марив "язичник" Святослав, який аж ніяк не хотів осідати в стольному граді Київ.
Чому? Та тому, що археологічні свідчення про стольний град не опускаються нижче 9-го, а реально 10-го століття. Олег, як і Рюрик, залишаються в області билин та історичної фантастики. Як і скандинавська номінація Garðar. Чи означала вона державу Русь - питання питань. Швидше, говорило про дружину князя, гвардію.
Київська Русь: протодержава чи вигадка імперіалістичної історіографії?
У статті "Римська імперія та Середньовіччя: чому наше розуміння минулого - хибне" ми вже писали, що з політологічної точки зору держави почали формуватися лише після теоретичної реконструкції Локка-Гоббса й набули своїх інституціональних обрисів лише в 1848 р.
До цього моменту були землі, монархії і навіть імперії, які намагалися відтворити правові стандарти Римської республіки. З певними християнськими імперативами, у стані фронтального протистояння з папською владою або за її сприяння. Однак саме "державне будівництво" в сучасному, а не псевдоантичному виконанні, запустилося після європейської буржуазної революції.
Умовна "Київська Русь" щодо цього не вирізнялася особливою політією: кордонів не було, символіки теж, навіть "загальнодержавного" монетного двору не існувало.
Був князь, княжий двір і його дружина, гвардія. Якщо пощастило - можна було додатково пограбувати чужі землі. Або підкоритидалекі території. Так, Чернігів володарював Тмутараканню, яка, по суті, була колонією Чернігівського князівства.
От тільки Києву не вдалося створити монархію, довготривалий власний двір за краями потенційних володінь. Читай, не вийшло з протодержавністю, - тут і негативний вплив тюркської навали, яку в нас уперто продовжують називати "монголо-татарським ярмом", і прийняття злощасного православ'я, і виникнення феномену "порожніх земель".
Адже Київська земля почала відроджуватися тільки після підписання унії, і то в контексті протистояння католицькій церкві та польському національному тиску.
Між іншим, про Католицьку церкву. У попередній статті ми також писали, що Римський престол монополізував право роздавати корони й оголошувати королівства: влада від бога, а "другим після бога" був саме Папа Римський.
Відповідно, за правовими канонами того часу, колишні руські землі не мали права здобути політичну автономію.
Той же Богдан Хмельницький, - уже в середині 17 століття! - навіть не думав про самостійність. Вихований у найкращих традиціях Речі Посполитої, будучи фанатично відданим польському королеві, він намагався домовитися про новий стан Війська Запорозького, надати йому легітимного правового статусу в рамках даної йому політичної конструкції.
Не вийшло. Васал пішов шукати іншого суверена, тобто іншу, "зовнішню" щодо себе політію. І знайшов на свою православну голову, - для нього, як і для всього козацького воїнства, першорядною виявилася віра, але аж ніяк не влада, бюрократія, на яку спирається суверенний правитель.
Влада-то від бога. Або земного носія волі божої, яким вважався московський государ.
Тож Русь, Київська Русь, Давньоруська держава - примари академічних кабінетів російських істориків-імперіалістів. Не більше того.
Існували окремі князівства і князівські двори. От про них можна далі дискутувати. Без фантазій про якийсь дивно-єдиний "руський" політичний простір.
