Аксіоматизація і віра в науці: право на істину академічних кафедр

Початок 20 століття ознаменувався бурхливим розвитком і проривними успіхами математики. На Другому Міжнародному математичному конгресі 1900 року в Парижі Д. Гільберт ставить завдання аксіоматизації не тільки математичних дисциплін, а й усього природознавства (6-та проблема Гільберта).

Аксіоми в науці та принцип невизначеності Геделя 

Аксіоматизація наук передбачала побудову для кожної науки своєї системи аксіом, з якої б випливали всі її наукові твердження у вигляді доведених теорем. Він, як і А. Ейнштейн, розпочав розв'язання цієї проблеми в галузі фізики.

Але Ейнштейн його випередив. У 1915 році німецький фізик представив Берлінській академії свою роботу "Про загальну теорію відносності".

Своєю чергою, Д. Гільберт 20 листопада передав Королівському науковому товариству в Геттінгені свою першу замітку "Основи фізики".

Подальший розвиток подій показав, що це безвихідний шлях. У тому ж 1915-му Л.Левенгейм довів, а в 1920 р. Т. Скулем узагальнив теорему про те, що жодна аксіоматична система не може бути категоричною. Мається на увазі твердження, що хоч би як ретельно формулювали систему аксіом, завжди знайдеться інтерпретація, зовсім не схожа на ту, заради якої цю систему проєктували (теорема Левенгейма-Скулема).

У 1931 р. К. Гьодель довів низку теорем про неповноту. Згідно з ними, у будь-якій аксіоматичній рекурсивній системі існують твердження, істинність яких не можна ні довести, ні спростувати, спираючись лише на її вихідні аксіоми.

Ці теореми поховали ідею Д. Гільберта про аксіоматизацію наук і перетворили теорії А. Ейнштейна і самого Гільберта. Ейнштейна і самого Гільберта на яскравий, але даремний для науки приклад винахідливості людського генія і псевдовсесилля математики у вирішенні людських проблем пізнання.

Однак невизначеність теорем К. Гьоделя, про те, що отримані результати не можна ні довести, ні спростувати, залишає надію оминути цю складність у майбутньому та зберегти красу нової математики і корисність самої теорії відносності.

Тому роботи в цьому напрямку не зупинилися. Вони ведуться і зараз, і навіть стали мейнстримом останніх років, модною парадигмою свого роду Євангелієм сучасності. Віру в науці ніхто не подолав.

Що таке релігія?

Домінування "парадигм" і "аксіоматичного", простіше кажучи, релігійного способу мислення визначає основу наукової картини світу, щоправда, у стінах академічних кафедр. Які залишилися вірними схоластичному сприйняттю фізичної реальності. Наука ж робиться залежними від волі "академій" людьми, природно, в інтересах "усього людства" і "істини" загалом.

Влада в її повсякденному сприйнятті завжди будувалася на 2-х китах:

1. життя, як явище, вимагає постійного відтворення певних, так званих, життєво важливих, природно обмежених ресурсів;
2. цивілізаційний шлях невіддільний від ресурсів, які самі по собі в природі не існують, а з'являються як продукт трудової активності людей.
3. це означає, що хтось повинен усім цим управляти. Головним менеджером домінуючий клас призначив Бога. Він нібито все створив, ну і нехай за все відповідає.

Собі вони залишили скромнішу роль: служителів волі божої.

Так народилося жрецтво і релігії, які безбоязно паразитують на організмі соціуму, прикриваючись символічним, а потім уже цілком фінансовим, посередництвом між особистим обов'язком і "волею божою". Зв'язок із богом встановився на віки.

Інша частина лукавих звалила на свої плечі обов'язок керувати суто земними справами: виробництвом цивілізаційних ресурсів і розподілом їх споживання.

У результаті з'явилася еліта. Вона-то і взяла на озброєння сучасну парадигму, яка нібито підтверджує існування Всесвітнього розуму - бога, акт народження Всесвіту в момент Великого вибуху, розширення видимого простору, наявність часу як об'єктивної реальності. Ну й іншу аксіоматику, яка не потребує об'єктивної доказової бази.

Але при цьому Людям була дарована свобода волі. Принаймні, в християнському сприйнятті світу. І то не всім, щоб виникло порівняння як універсальний метод як фізичного, так і наукового життя.

Темна матерія, темна енергія, ефір та інші "аксіоми"

Але ось у чому парадокс: теологічний і науковий світ "раптом" збіглися.

Нам пояснили: сучасний Всесвіт, за великим рахунком, є замкнутим, кінцевим світом, який помирає.

Зараз він нібито гарячий і розширюється, потім він охолоне. Настане етап стаціонарної стабільності, а потім - стиснення до стану сингулярності (що це за стан - ніхто, крім творця, не знає).

Ключовий момент у цих міркуваннях - обмеженість будь-яких систем.

Розвиток визначається запасом спочатку отриманої енергії. Ось і люди живуть за цими законами. Живе той, хто має доступ до життєво значущих ресурсів.

Отже, люди мають конкурувати між собою за доступ до обмеженого блага. Щоб вижити, їм потрібно об'єднуватися в коаліції, де кожному відведена своя роль, суспільний маневр.

Але спростити життя, як і відмовитися від віри в науку, неможливо. Тому "виникають" темна матерія, темна енергія, ефір. Суть не важлива. Важливо те, що це субстанціональність, незмінна з часів Томаса Аквінського.

А разом із нею - система організації та управління науковими спільнотами, інститутами, кафедрами.

Щоправда, каральна роль інквізиції з часом вичерпалася, на її місце прийшли різнопланові "академії наук". Із цілком собі легітимним правом на володіння істиною. Методи змінилися. Політичний інститут залишився.

А тепер давайте спробуємо прибрати ефір, темну матерію, темну енергію, Великий Вибух, розширення всесвіту.

Виявляється, світ багаторазово ускладнюється. Виникають безліч протиріч, парадоксів, загадок, спекуляцій.

А щоб їх не було - суперечностей і парадоксів - краще придумати фізичні доповнення, написані математичними формулами, але в принципі такі, що не виявляються в будь-якій реальності. Так простіше і комфортніше. Думати не потрібно. І визнавати помилки в академічних розрахунках. Наука не помиляється!

А що ж робити із загальною теорією відносності та квантовою механікою? Весь цей час вони служили тільки науково-бюрократичним паразитам, обґрунтовуючи необхідність їхнього існування.

Адже це страх пекельний - переписати 90% усіх підручників, наукових програм, усіляких "доктрин" і "парадигм". І кафедр можна позбутися, з їхніми лабораторіями та комерційними замовленнями. Грошей-то скільки!