До історії як до науки дуже багато претензій. Справа навіть не в звичайній лояльності науковців до влади, за якою слідує "переписування" історичних фактів. А в методологічній відсутності “фактів” як таких.
Археологічні розкопки ведуться постійно. Вчені щось знаходять, проводяться аналізи артефактів, з'являються невідомі раніше письмові свідчення. Природно, історія переписується - вона не стаціонарна, на відміну від математики або фізики, де раз і назавжди встановлюються незмінні у часі "закони природи".
Звичайно, історія змінюється в часі й в просторі. Вона від початку відносна і квантова, якщо можна так сказати. В тому сенсі, що мала подія або незначна деталь можуть докорінно змінити її трактування і розуміння, тобто наново сконструювати “історичний факт”.
Але більш фундаментальна проблема полягає в іншому: історія в її традиційному вигляді не передбачає аналітичних методів. Навіть коли дослідники говорять про "історичні процеси", вони мають на увазі процеси суспільні, політичні або економічні. А це вже парафія соціологів, політологів, економістів і, напевно, правників. Але аж ніяк не істориків, зайнятих виключно описом того, що відбулося... але аж ніяк не моделюванням... а ось чого - теж не зрозуміло.
Навіть якщо ми виходимо із загальних, метатериторіальних і транстемпоральних характеристик, ми все одно змушені використовувати напрацювання, створені для культурології, антропології, соціології або політології.
Звідси й випливає нездатність історичного наукового співтовариства протистояти постійним звинуваченням у методологічній упередженості, коли артефакти спершу подумки класифікують на ті, що мають сенс, і ті, що оцінюються як безглузді, а потім уже - через інтерпретативні маніпуляції - перетворюють на "свідоцтва історичних подій". Відповідно до вимог політичної доцільності, зрозуміло. Без цієї пані, політики, книжку не напишеш.
І добре б, якби йшлося про стародавні цивілізації, культури, первісні стоянки. Фактичного матеріалу мало, провести дослідження складно, зібрати в одну купу матеріали - потрібен час. Тут нібито все зрозуміло.
Але коли йдеться про історію 200-250-річної давності, - уже не смішно. І такі методологічні провали зустрічаються повсюдно - бо історія технологічно зводиться до певної послідовності фізичних дій. А далі, як то кажуть, виникає "позиція дослідника", який власноруч і на власний ціннісний розсуд обирає методологічні окуляри", ідеологічні лінзи яких нав'язуються всьому суспільству.
Отже, публіка вимагає приклади...
Рушив Наполеон до Москви, воювати з Росією. Історична подія? Цілком собі. Але те, що Наполеон йшов в основному Тверським трактом колоною протяжністю у два тижні - доріг у Російській імперії не було - особливо нікого не хвилює. Як і те, що особливих причин для війни не було, - за винятком маленької деталі: Олександр I не дотримувався Тільзитського мирного договору. Ну, для Кремля це нормально. Пояснювати не потрібно.
Факт у тому, що Наполеон лише хотів підтвердити, навіть не переписати, Тільзитський договір. Свого роду миротворча операція, яка закінчилася розгромом росіян під Бородіно.
Але ось питання: а чому 1812 року? З трьох причин. По-перше, у французів, м'яко кажучи, були дуже великі морські проблеми з британцями. Через що Бонапарт сконцентрувався на вирішенні "австрійського питання".
По-друге, російський імператор отримував особистий дохід у розмірі 3 мільйонів рублів (еквівалент золотом), який виплатила Британська Корона. По суті, це був хабар (або платня, як хочете) з метою втягування Російської імперії в протистояння з революційною Францією.
А Наполеон, який скасовував по всій Європі феодальні привілеї й впроваджував політичні інструменти конституційного права, був саме революціонером. Консервативним революціонером, за нинішніми мірками, але все ж революціонером.
І, нарешті, по-третє, Велика Британія планувала висадку морського десанту на американський берег. Росія разом з її Бородіно - це лише відволікаючий маневр, необхідний англійцям для збереження ресурсів і концентрації на вирішенні більш важливих завдань. Вони просто заплатили Олександру за війну - бодайся з французами, поки ми будемо повертати свої американські колонії.
У підсумку, британський десант все-таки зруйнував до тла Вашингтон. Але США вистояли, Лондон був змушений відступити, хоча і продовжував активну диверсійну діяльність, особливо на півдні Штатів.
По суті, ми маємо справу з першою світовою війною в її сучасному, цивілізаційному або глобальному прояві. До 1914 року було ще 100 років. Але науковці чомусь зайняті чи то описами "національних історій", чи то не здатні вийти за межі обмежених географій і зробити примітивні узагальнення.
Добре ще, що заговорили про Велику війну, політично й ідеологічно пов'язавши в одне ціле Першу і Другу світові війни.
Але... пастка знову криється в інтерпретації та нездатності до широких поглядів. А якщо розглянути цю проблему ширше? Англо-бурська війна, наростання суперечностей і прикордонні конфлікти в Європі, зростання революційних і терористичних рухів, хитання Османської імперії, провокування Росією геноциду вірмен у тій самій Османській імперії, зіткнення імперій у 1914-му, крах трьох імперій (одна не до кінця), революції, нові геополітичні реалії, Іспанія і встановлення фашистських режимів, спроба відтворення імперій у 1939-му, крах імперської ідей, імперський поділ світу (який ми намагаємося зберегти у форматі пост-Ялти), розпад Британської імперії, нова спроба відновлення імперської величі (тепер уже російської, а не германської).
Насправді ми доживаємо історію, яка почалася в далекому 1898 році, на півночі Африки. І триває досі. А головне, в тій чи іншій формі продовжиться, якщо не буде дотримано двох правил: Японія не підпише мирний договір з кимось, хто виступить від імені політико-дипломатичної Москви; на місці самої Росії не виникне нова політична реальність, яка офіційно наголосить про крах московської імперської ідеї.
Тільки після цього закінчиться Друга світова війна, яка триває дотепер.
