Професійні інтереси: фізика часу
Ніколай Олександрович Козирєв (1908–1983) — радянський астроном, фахівець із фізики зірок та планетних атмосфер. Закінчив фізико-математичний факультет Ленінградського університету (1928), після чого працював в Головній астрономічній обсерваторії в Пулкові, де сформувався як науковець.
Козирєв зробив вагомий внесок у дослідження будови та енергетики зоряних атмосфер. Його роботи лягли в основу подальших узагальнень, зокрема в працях Субраманьянa Чандрасекарa, одного з провідних астрофізиків XX століття. Учений також досліджував фізичні процеси на Місяці, запропонувавши одну з альтернативних моделей його походження. Хоча ця гіпотеза не стала загальноприйнятою, вона стимулювала подальші дискусії серед планетологів.
У 1947 році Козирєв захистив докторську дисертацію, а в 1952 році очолив Кримську астрофізичну обсерваторію АН СРСР. За внесок у розвиток астрономії був відзначений Золотою медаллю Міжнародної академії астронавтики (1969).
У 1960–1970-х роках займався гіпотезою «матеріального часу» — спробою запропонувати нове трактування фізичної природи часу. Ця концепція не отримала підтвердження в науковій спільноті, проте стала відомою завдяки міждисциплінарним дискусіям, які спричинила.
Козирєв залишив значний слід в історії радянської астрофізики, а його рецензовані праці й сьогодні становлять інтерес для дослідників зоряних атмосфер та історії астрономічних ідей.
У точних науках спрямованість часу розглядається як властивість фізичних систем, а не як властивість самого часу.
Читати Фізика